Повномасштабне вторгнення застало Руслана Якібчука в Чехії, де він мешкав із сім’єю понад шість з половиною років. Уже через три дні прикарпатець виїхав до України і приєднався до 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”. Через те що на фронті читав побратимам вірші, дістав позивний “Поет”. Загинув воїн 18 березня 2023 року неподалік села Роздолівка на Донеччині.
З дитинства Руслан дуже любив читати, захоплювався поезією. “А взірцем таланту, патріотизму, незламності для нього був Василь Стус, — каже Оксана Пасічняк, однокласниця воїна. — Руслан надихався його поезією, згодом і сам став писати вірші”.
Після закінчення 8-го класу юнак здобув спеціальність оператора механоскладальних робіт та електронно-обчислювальних машин. А ще Руслан дуже любив музику, самотужки навчився грати на гітарі й став учасником косівської рок-групи, виступав на фестивалі “Таврійські ігри”. За любов до важкого року друзі та знайомі нерідко називали його “Руля-металіст”. “Я поїхала в Румунію, щоб заробити трохи грошей. Син просив купити йому шкіряну куртку “косуху”, на ній він потім набив “бляшок”. Усе ховав, аби я не сварила і не нервувалася. Шкодував мене дуже, постійно називав лише мамочкою,” — розповідає Марія Якібчук, мати воїна.
Строкову службу прикарпатець проходив у морфлоті, на флагмані “Гетьман Сагайдачний” — найкращому військовому кораблі незалежної України. І дуже цим пишався. А демобілізувавшись, став їздити на заробітки. Працював у Польщі, Чехії, Німеччині. Коли спалахнула Революція Гідності, юнак не стояв осторонь: разом з родичем возив у столицю продукти для протестувальників. А в 2015 році добровільно пішов в АТО. Воював до 2017-го, брав участь у боях під Авдіївкою, Горлівкою, у Мар’янці, на Світлодарській дузі та інших гарячих напрямках.
Повернувшись з фронту, Руслан знайшов кохання. Із землячкою дружиною Іванною майже шість з половиною років працював у Чехії на заводі. “У 2022-му, коли ота нечисть посунула в Україну, син приїхав із-за кордону й пішов служити, — мовить мама. — Я відмовляла, але він казав, що дуже мене любить, але й Україну — теж. Був тоді якимось особливо відчайдушним. В одному зі своїх віршів навіть написав: “Змінюють світ тільки відважні”. За словами Марії Якібчук, у складі 109-го батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс” син обороняв Київщину, Житомирщину, воював під Сіверськодонецьком, Лисичанськом. Восени 2022-го його поранило й контузило. Підлікувавшись, на початку березня 2023 року воїн знову став у стрій. А через декілька днів, 18 березня, загинув біля села Роздолівка, що поблизу Бахмуту.
Мати Героя з болем згадує найчорніший день свого життя: “Я пішла помити сходи, і наді мною закружляв крук. Це було дивно. А вже наступного дня, у неділю, збиралася до церкви, і тоді мені стало так погано на душі. Ніби відчувала, що буде біда”. Невдовзі зателефонувала невістка і крізь сльози повідомила страшну новину: Руслан загинув. Мати голосила кілька годин поспіль... Каже, що похорону найріднішого не пам’ятає, все відбувалося, ніби в густому тумані. Поховали воїна у Косові. Посмертно Руслана Якібчука нагородили орденом “За мужність” III ступеня. А на чеському заводі, де прикарпатець трудився до війни, 40 днів стояв приспущений український прапор з чорною стрічкою.
Родина планує видати збірку віршів бійця (а їх Руслан написав понад вісім тисяч!) та провести на його честь кілька концертів.
“Як жити без сина? Він був для мене всім... Без нього світ ніби завмер, став чорно-сірим. Рятує лише думка, що Русланчик хотів, аби Україна була сильна, вільна держава. Тому я обов’язково дочекаюся Перемоги”, — не стримуючи сліз, каже ненька воїна.
