Тернополянин Сергій Король з дитинства мріяв стати військовим. Після закінчення училища очолив взвод зв’язку Нацгвардії. У 2014-му воював в АТО. А коли почалася велика війна, добровільно став до лав ЗСУ. Побратими кажуть: командир “Махно” був відважний, справедливий і дуже вболівав за солдатів.
“Ми народилися в родині українських переселенців з Холмщини, де плекали любов та повагу до рідної мови, історії, пісні. Цей патріотизм ніколи не був показним, він жив у душі, думках та вчинках. Такими виховали батьки мене і старшого на шість років брата Сергія”, — розповідає Олена Шестопалко, сестра воїна. За її словами, Сергій навчався в тернопільській школі №9, був лідером у класі, любив математику. Активно займався спортом: стрибками з трампліна на лижах, веслуванням на байдарках, бігом, брав участь у всеукраїнських змаганнях та військово-спортивних іграх. А ще хлопчина з дитинства читав журнали про військову техніку, а на берегах і останніх сторінках зошитів малював танки й солдатів зі зброєю. Прикладом для майбутнього воїна був дядько по матері — генерал-лейтенант Мирон Павлишин. Мабуть, не раз і не два спілкуючись з ним, юнак і вирішив стати кадровим військовим. Після закінчення Полтавського вищого військового командного училища зв’язку лейтенант Сергій Король очолив взвод зв’язку Нацгвардії України. “Він був принциповий, але справедливий, захищав слабших. І при цьому зоставався щирим і веселим, навіть у непростих ситуаціях”, — згадує Андрій Гащак, побратим воїна.
Згодом батальйон, в якому служив Сергій Король, розформували. Тож він звільнився з війська і зайнявся підприємницькою діяльністю. А в 2014-му добровільно пішов захищати Україну, був на командирських посадах в батальйоні тероборони “Збруч”. Навчав солдатів, наголошував на важливості фізичної і тактичної підготовки. Коли професійний військовий бачив ненавчених бійців, не готових до реальних боїв, то казав: “Це не військовослужбовці. Це — махновці”. Звідси й позивний “Махно”. У 2015- му капітан демобілізувався і більше часу приділяв сім’ї. Для племінника, якого назвали Сергієм на його честь, став хрещеним батьком.
Повномасштабне вторгнення застало Сергія Короля в Карпатах. Та вже 25 лютого він повернувся до рідного міста і вступив до лав 105-ї окремої бригади ТрО. Воював у Сумській, Харківській та Донецькій областях. Став командиром роти, яка і нині має його ім’я — рота “Махно”. “Він збирав найавторитетніших воїнів, які добре показали себе, виконуючи завдання, і спільно підбивали підсумки боїв, — розказує Андрій Гащак. — Перед кожною атакою “Махно” казав не “Вперед!”, а “За мною!”
Свій останній бій капітан Сергій Король прийняв 24 лютого 2023 року біля села Масютівка, що на Харківщині. Протистояння з ворогом тривало шість годин. “Махно” не допустив, аби противник, що кількісно значно переважав, захопив наші позиції. Його життя обірвала куля снайпера. “Мені не наважувалися повідомити про трагедію, — зауважує сестра воїна. — Побратим брата лише сказав: “Біда”... Я не могла припустити, що Сергій, досвідчений воїн, командир, який пройшов АТО, був талісманом для своїх бійців, загинув...”
Поховали воїна на Микулинецькому кладовищі в Тернополі. 8 липня 2023-го Сергієві Королю посмертно надано звання Героя України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.
