Іван Пайда воював в АТО. Коли почалося повномасштабне вторгнення, добровольцем вирушив на передову. Загинув 39-річний солдат під час звільнення Херсонщини у 2022 році. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
“Іван був прекрасний чоловік та батько. Вдячна йому за все тепло та наших дітей — 11-річного Івана і 7-річного Ігоря, — каже дружина захисника Мар’яна Пайда. — Вищу освіту чоловік здобув в Ужгородському національному університеті за спеціальностями “фізика” і “практична психологія” та близько 13 років працював учителем інформатики. Учні були від нього у захваті, він дуже любив свою роботу. Також чоловік викладав у медичному коледжі. Був головою ОСББ”.
За словами близьких і друзів, Іван Пайда мав чітку громадянську позицію, боровся із земельним “дерибаном” на Закарпатті, відкрито критикував посадовців, які потрапляли у корупційні скандали, бо не міг терпіти несправедливість.
“Він мріяв змінити на краще не лише рідне місто, а й світ. Не міг терпіти стару систему. Івана знав давно, і для мене він був прикладом патріота, — пригадує товариш бійця Іван Белецький. — Розумний, хоробрий, інтелігентний, приємний у спілкуванні, іноді аж занадто правильний”.
У 2014 році Іван Пайда добровольцем пішов в АТО, воював у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Повернувшись через рік, далі викладав. Був аспірантом кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи Ужгородського національного університету. А ще Іван мріяв про власну кав’ярню. У 2020 році чоловік з родиною придбав приміщення в обласному центрі й самотужки почав ремонт у ньому.
“Іван дуже любив каву, знався на типах обсмажування та сортах. Міг годинами розповідати про це, — додає дружина. — Ми разом обирали обладнання для кав’ярні, планували інтер’єр. Але відкрити заклад завадила велика війна”.
На другий день вторгнення Іван Пайда заявив дружині, що цю війну повинні закінчити дорослі, а не їхні діти. Одним з перших він прибув до військкомату й приєднався до лав 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ. Свій останній бій прийняв на Херсонщині, звільняючи Правобережжя від окупації. Травми, яких зазнав під час обстрілу, виявились несумісними із життям.
“Мені зателефонувала медикиня і повідомила, що Іван загинув. Перші дні не знала, як сказати про це дітям. Коли розповіла, сини плакали. Поховали ми Івана з військовими почестями на Пагорбі Слави в Ужгороді”, — каже дружина Героя. Трохи оговтавшись від горя, Мар’яна вирішила втілити заповітну мрію коханого — відкрити кав’ярню.
“Іван навіть побратимам на передовій розповідав про нашу майбутню кав’ярню. Мені захотілось, щоб сюди приходили наші близькі й друзі на чашку смачної кави, розмовляли, згадували чоловіка, — каже моя співрозмовниця. — Кав’ярня справді стала місцем моєї сили. Бо тут усе нагадує про нього”.