Він з дитинства мріяв стати військовим. Був веселим, цілеспрямованим, сильним, вмів гуртувати навколо себе людей. А на фронті швидко вирішував складні бойові завдання. Саме таким згадують Сергія Тришкалюка його рідні, знайомі й побратими.
Народився Сергій у Тернополі. Коли хлопчикові виповнилося два роки, батьки розлучилися. Тож жив з дідусем, бабусею та мамою, яка була змушена багато працювати. У школі любив читати й дуже добре знав англійську. “Якось випадково з ним зустрілася. Сергійко змужнів, став високим, красивим хлопцем. Але та його чарівна усмішка не зникла з обличчя, — згадує Леся Черній, перша вчителька воїна. — Обняв мене міцно й запитав, чи не потрібна якась допомога. Він і в школі був таким — радо зголошувався за потреби усім допомогти”.
Після восьмого класу Сергій Тришкалюк вступив у Львівський військовий ліцей імені Героїв Крут. “Син любив навчальні виїзди на полігон, дарма, що по пів дня сидів у болоті по коліна”, — розповідає Руслана Ружицька, мама захисника. Далі вступив до Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного на факультет аеромобільних військ і розвідки. Але провчився там лише рік. За словами пані Руслани, син невдало стрибнув з парашутом, довго лежав у госпіталі. Опісля курсантові сказали, що він зможе продовжити навчання лише на факультеті тилового забезпечення. Сергій не погодився. Згодом став студентом Західноукраїнського національного університету в Тернополі, захистив магістерську роботу, вступив до аспірантури. Був співавтором двох наукових праць.
“Але у 2019 році Сергійко вирішив повернутися в армію, — додає пані Ружицька. — Служив у Силах спеціальних операцій ЗСУ (мав позивний “Гарік”. — Авт.). Під час ООС виконував бойові завдання на Донеччині та Луганщині”. Влітку 2021-го тернополянин познайомився з майбутньою дружиною — Єлизаветою. Дружні бесіди та спільні інтереси (обидвоє захоплювалися далматинцями й були власниками собак цієї породи) переросли в закоханість. Молоді люди одружилися. Сергій всиновив сина дружини від першого шлюбу. У вересні 2023-го в них народилася донька Соломія. Тато її обожнював!
На початку повномасштабної війни Сергій Тришкалюк захищав Чернігівщину, а згодом обороняв Бахмут. Отримав звання молодшого лейтенанта й став командиром диверсійно-розвідувальної групи. Пані Руслана каже, що син зрідка телефонував, бо ж виконував важливі й секретні завдання. Проте завжди у месенджері ставив “+”. І мати знала, що з ним усе добре. “Він був дуже життєрадісним. От скаже якийсь влучний жарт і вже день не здавався таким важким”, — пригадує побратим воїна Юрій Стасюк. За його словами, як командир Сергій міг і не йти на деякі бойові завдання. Але йшов. Коли друг запитав його, чому він це робить, адже в нього родина, діти, то воїн різко відповів: “У всіх родини, у більшості є діти, онуки. Треба всюди триматися разом, бо лише так переможемо”.
29 лютого 2024 року в телефонній розмові Сергій сказав матері, що прийшов із завдання, що всі, слава Богу, повернулися живі-здорові, і він йде відпочивати. А наступного дня воїн загинув на Сумщині разом зі ще двома побратимами. “Сергій був на черговому завданні. Вороги вирахували їхні позиції та завдали ракетного удару...” — розказує Юрій Стасюк.
Поховали воїна в Тернополі на Алеї слави. Посмертно Сергія Тришкалюка нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня. А на фасаді будинку, де він проживав, встановили меморіальну дошку. “Маленька Соломійка щоранку цілує татову світлину, щось лепече, — сумно мовить мати захисника. — Шкода, що він більше ніколи не зможе взяти її на руки й пригорнути...”
