У мирному житті Ярослав працював майстром-плиточником. Понад усе цінував родину, як паломник часто відвідував святі місця, грав на гітарі та любив гірські походи.
Народився Ярослав у селі Ценява, що на Прикарпатті. Окрім нього, у сім’ї зростала молодша на шість років сестра Марія. “Синочок допомагав мені по господарству, — згадує з сумом Ганна Марціновська, мати воїна. — Бувало, прийдемо з чоловіком з роботи стомлені й голодні, а Славчик вже і супу наварив, і картоплі”. Після закінчення 9 класу Ярослав здобув фах маляра-штукатура й плиточника в Коломийському індустріально-педагогічному фаховому коледжі. Згодом відслужив строкову службу. За словами матері, після армії син дуже змінився, змужнів.
Під час однієї релігійної мандрівки познайомився з майбутньою дружиною Марією. “Уперше я побачила коханого у селищі Більшівці, де зберігається чудотворна ікона Богородиці, — розповідає Марія Марціновська. — Він видався гарним, розумним і вихованим хлопцем. Ми почали зустрічатися. І з часом тут же, у костелі Більшівців, під час чергового паломництва Ярослав мені освідчився”. У 2018-му в Марціновських народилася донечка Надія. “Коханий був неймовірно щасливий. Він завжди допомагав мені з донькою, вставав ночами, годував, пеленав, а коли хворіла, то лише він міг її заспокоїти”, — зауважує дружина. А ще Ярослав мав золоті руки. За що би не брався, все йому вдавалося.
У серпні 2022-го прикарпатець отримав повістку, пройшов медкомісію. Рідним рішуче сказав: “Захищати батьківщину — мій обов’язок”. Ярослав Марціновський потрапив у 47-му окрему механізовану бригаду “Магура”. Після навчання став гранатометником, отримав позивний “Цимбал”.
Влітку 2023-го боєць брав участь в українському контрнаступі у Запорізькій області, проявивши мужність і героїзм. Загинув 8 червня біля населеного пункту Новоданилівка. За два дні перед тим Ярослав говорив з матір’ю. Казав, що любить усіх і чекає, коли вони нарешті зустрінуться. “Я навіть у найстрашніших думках не могла припустити, що синочка не стане. Що це наша остання розмова”, — каже Ганна Марціновська. Вже пізні ше від побратимів рідні дізналися, що Ярослава “накрило” ворожим вогнем в окопі. За їхніми словами, він був справжнім воїном, зразком незламності та міцності духу. Тіло захисника вдалося евакуювати аж через два тижні. Увесь цей час рідні сподівалися на диво. Думали, що може то помилка і Ярослав все-таки живий, у полоні. Бо ж на війні всяке буває. Але...
Поховали 36-річного воїна у рідному селі. Нещодавно солдату Ярославові Марціновському посмертно присвоєно звання “Героя України” з врученням ордена “Золота Зірка”. “Сподіваюся, що пам’ять про мого чоловіка й усіх, хто віддав життя за Україну, не згасне у віках”, — додає дружина воїна.
