Газета “Експрес” розпочала новий проект проти жіночого насильства. У попередньому номері ми писали, що жертвами знущань є близько 2 мільйонів українок. Перша серія спецп оекту була присвячена історії Ірини Прим’як, яка десять років терпіла знущання від чоловіка, але знайшла в собі сили піти. У другій серії розповідаємо про вражаючу долю 30-річної Яни Гурин із Полтави.
“ВІН УМІВ КРАСИВО РОЗПОВІДАТИ КАЗКИ”
Перший чоловік Яни не хотів дітей. Тому, коли вона завагітніла, пара розлучилась. Жінка закінчила магістратуру університету зі сином на руках. Працювати за фахом — агрономом — не траплялася нагода. Яна влаштувалася роздавати їжу у військовій частині. Там, коли їй було 27, познайомилася з розлученим 31-річним військовим. “Він приводив студентів у їдальню, — згадує Яна. — Я тоді ні з ким не знайомилась. Та він ходив усе навколо мене, випрошував номер телефону.
Казав, що він — мій майбутній чоловік. Часто чекав на мене після зміни... З першого погляду я не відчувала до нього симпатії, та з часом довірилася йому. Ми зустрічались місяць. Почали жити разом. Він подружився з моїм сином — пам’ятаю, обіцяв йому все що хочеш, умів красиво розповідати казки”.
З першого погляду я не відчувала до нього симпатії, та з часом довірилася.
Невдовзі Яна завагітніла, пара офіційно одружилась. Через скорочення у військовій частині жінка змінила роботу — влаштувалася продавчинею у магазин. А на початку восьмого місяця вагітності пішла в декретну відпустку.
“ЗА КОЖНУ КОПІЙКУ ВИМАГАВ ЗВІТ”
“Тоді чоловік став мені дорікати: “Ти витрачаєш мої гроші!” — розповідає Яна. — Став ображати. Наприклад, казав, що я — товста. Мені було так боляче...” Через два тижні після пологів Яна з малям почала возити старшого сина в садочок — каже, чоловік не погоджувався прокидатись раніше. Він і далі нарікав, що дружина ніяк не схудне, що не дбає про себе.
“У мене не було часу й грошей сходити на манікюр, пофарбувати волосся. Одяг носила тільки той, який купила раніше, — ділиться Яна. — Зі 860 гривень, які держава давала на молодшого сина, я 200 гривень віддавала за садочок старшого, а за 320 гривень купувала пачку підгузків. Скільки залишалось? Мізер. За кожну копійку чоловік вимагав звіт.
Потім чоловік посварився з господинею нашої орендованої квартири. Вона сказала, щоб ми за два тижні забралися геть. Та він поїхав у зону АТО на чотири місяці, а я сама стала клопотатися переїздом.
Орендувала квартиру ближче до садочка. Тоді старшому було 4 роки, а молодшому — 5 місяців”. Малюки хворіли — бронхіт, вітрянка, знову бронхіт. “Ми три місяці провели на лікарняному, а чоловік повернувся й сказав, що я витратила його гроші на гулянки, що обманювала про дитячі недуги. Хоча сам бачив по відеозв’язку, що ми вдома, що діти хворіють”, — каже Яна.
“ТИ КРОВ’Ю ВМИЄШСЯ!”
Яна розповідає, що після другого приїзду її чоловіка з зони АТО сварки в домі стали ще частішими. І болючішими. Роздратований чоловік став погрожувати дружині.
“Кожну суперечку закінчував словами: “Я тебе зараз вдарю так, що ти кров’ю вмиєшся, — розповідає Яна. — Я бачила в ньому агресію, пропонувала звернутися до психолога, але він не хотів. Казав, що це мені треба лікуватись”.
Пропонувала звернутися до психолога, але він не хотів. Казав, що це мені треба лікуватись.
Якось під час прогулянки на дитячому майданчику Яна зачепилася ногою за карусель — розірвала зв’язки.
“Піднялася з візком на сьомий поверх. І, щойно зачинивши двері квартири, відчула сильний біль, — згадує жінка. — Навколішки доповзла до телефону. Після травми мені була потрібна допомога з дітьми. Але чоловік не хотів допомагати. Казав, щоби я сама вирішувала свої проблеми. До дітей приїхала моя мама. А з лікарні мене забрав кум”.
Життя із чоловіком ставало нестерпним. Психологічний тиск не припинявся. Ба більше, чоловік став розпускати руки.
“Я побачила синці у старшого сина. Він розповів мені, що тато то сильно щипне його, то за вухо смикне. І от якось я заявила чоловіку: “Будеш робити боляче дитині — розлучимось”. Як він тоді розсміявся! Казав: “Куди ти підеш з двома дітьми, кому ти потрібна?” Такі слова принижують...”
А далі сталось те, що довело Яну до відчаю. Жінка відвезла старшого сина до дідуся та бабусі, а сама із малюком повернулася додому. Чоловік відрубав: “Завтра їдемо у село до батьків, підйом о 6-й ранку”.
“Утім о четвертій ранку він силоміць став стягувати мене з ліжка, — каже жінка. — Потім взявся за дитину. Я забрала від нього сина. Це розлютило чоловіка. Він почав мене штовхати, бити... А тоді схопив за волосся і вдарив об стіну... Раз, другий, третій... Кричав: “Зараз я тобі, су*а, зроблю!”
Він замкнув двері кімнати, забрав ключі, забрав мій телефон. Я розплакалась. Дитина — також... Я побігла до вікна й стала кликати на допомогу”.
Крик почула сусідка, прийшла до них та зажадала випустити жінку.
“Не повірите, тоді чоловік... заплакав! І сказав, що це я зчинила скандал та била його”, — пригадує Яна.
Не повірите, тоді чоловік... заплакав! І сказав, що це я зчинила скандал та била його.
Після цього інциденту кум відвіз Яну та її дітей до подруги. Вона мала тоді при собі лише 100 гривень.
ЖИТТЯ ПІСЛЯ ВТЕЧІ
Після втечі з дому, ділиться жінка, вона наївно чекала, що чоловік попросить вибачення, погодиться працювати з психологом, і вони знову житимуть разом.
“Він прийшов до мене зі звинуваченнями. Тоді я остаточно зрозуміла, що не хочу бути з цією людиною”, — каже Яна.
Згодом жінка переїхала до мами. А потім дізналась про кризовий центр для жінок, що потрапили у таку ситуацію, як вона. Того ж дня Яна переїхала туди та написала заяву у поліцію про побиття.
“У центрі нам дали речі та підгузки, бо ми втекли без нічого. Їжу приносила моя мати, — згадує Яна. — Перебули тут чотири місяці. А далі я жила в знайомої, яка поїхала за кордон. Почувалась погано. Чоловік мене психологічно пригнітив так, що я через нерви стала вдвічі худішою, ніж була. Він постійно телефонував і погрожував: “Я тобі голову проламаю цеглою”. Казав, що меншу дитину собі забере, а старшого здасть в інтернат, щоби він там мучився. Чоловік приходив і в кризовий центр. Викликав поліцію, плакав, що я йому не даю бачитись із сином.
На нього тоді вже було написано шість заяв — чотири про побиття, одна про те, що він намагався викрасти дитину посеред вулиці. І ще про те, що побив у домі моєї мами вікна, заліз у хату — нас шукав. Поліція справу віддала у ВСП (військову службу правопорядку).
Зрештою на роботі йому пригрозили: якщо і далі так поводитиметься, його звільнять”.
“НЕ БІЙТЕСЯ ПІТИ”
Яна каже, що коли вони з чоловіком офіційно розлучилися, то відчула, ніби з її рук спали кайдани.
“Виявляється, у нього була інша жінка. Мені про це розповіли тільки після розлучення”, — ділиться вона.
Із чоловіком Яна прожила разом два роки і два місяці. Її старшому синові тепер 6 років, молодшому — 2. З дітьми працює психолог. Тепер жінка живе у мами. І... будує нові стосунки. “Цьому чоловікові 34 роки, ми спілкуємось п’ять місяців, він знає історію мого шлюбу, — розповідає Яна. — Усім жінкам хочу сказати — не мовчіть, не терпіть, боріться за себе. Знаєте, мій батько колись теж побив маму. Мені було 9 років, і я їй тоді сказала: “Як добре, що ти від нього пішла”. Тепер я кажу собі те саме: як добре, що я від нього пішла. Не бійтеся піти. Не буває розумних причин, аби терпіти знущання”.
Дякуємо жінкам, які після першої серії спецпроекту газети “Експрес” не побоялися розповісти нам свою історію. Наше завдання — допомогти вам вирватися з тенет насильника і бути щасливою. Тож далі чекаємо ваших дзвінків та листів до редакції. У наступних серіях спецпроекту газети “Експрес” читайте про психологію чоловіків, які вдаються до насильства, поради, як піти від людини, яка отруює вам життя, про вплив непростих стосунків мами і тата на дитину, а також про те, як поводитися жінці у кризові моменти. Пам’ятайте: те, що ви — жінка, не робить вас слабшою за чоловіка. Не терпіть знущання. Розширюємо горизонти разом!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про акушерське насилля в Україні
