Сергій Буренок народився у селі Нові Петрівці Київської області. Після строкової служби юнак підписав контракт зі ЗСУ. Солдат 6-го батальйону 12-ї бригади спецпризначення “Азов” загинув під час виконання бойових завдань у районі Кремінної.
Фото з архіву родини
Мати захисника Ірина Ганжа каже, що син з дитинства був дуже активний, цікавився спортом, особливо — футболом. “Після школи Сергій вступив до коледжу вивчати IT-спеціальності, — розповідає жінка. — Та провчився там лише півтора року — й захотів стати військовим. У 2020 році пішов до армії, служив у військовій частині у Коростені”. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Сергій підписав контракт із ЗСУ й п’ять місяців воював у Бахмуті.
Фото з архіву родини
“Невдовзі сина відправили знову на Житомирщину, — продовжує пані Ірина. — Але він не міг сидіти в тилу, знаючи, як важко нашим хлопцям на передовій. Сергій приєднався до 12-ї бригади спеціального призначення НГУ “Азов”, пройшов базовий курс бойової підготовки, отримав шеврон і дуже цим пишався”.
Невдовзі підрозділ Сергія відправили в Луганську область, у район Кремінної.
Фото з архіву родини
“Перший його виїзд на позиції пройшов нормально, — каже мама Героя. — А з другого штурму син уже не повернувся”.
Вітчим захисника Олег Ганжа розповідає, що Сергій (позивний “Єнот”) був з тих, хто завжди йшов уперед. “Мабуть, саме тому й вирішив стати штурмовиком. Побратими казали, що оскільки Сергій був наймолодший серед них, то вони старалися берегти його. Наприклад, призначили відповідальним за зв’язок та старлінки. Він, до речі, дуже добре розбирався у техніці та електроніці. Але Сергій все одно рвався у бій. І завжди, коли дзвонив із фронту, казав: “У нас усе добре”, — згадує Олег Ганжа.
За словами рідних, Сергій мав дуже багато планів. Зокрема, хотів отримати водійські права, купити автомобіль. Мріяв одружитися зі своєю дівчиною Ніною.
Фото з архіву родини
“Я навчалася з його рідною сестрою в університеті. Ще коли вона показала Сергієве фото, він одразу дуже мені сподобався. А невдовзі сам запитав Юлю про мене. Так ми познайомилися і стали спілкуватися з листопада 2022 року, — розповідає кохана воїна Ніна Оліфір. — Сергій розумів мене з півслова. А ще — я ніколи не бачила такої оптимістичної людини. Навіть коли все було погано, він міг це подати з позитивом. Сергій був справжнім чоловіком зі сталевим характером, усюди прагнув бути першим, мав вроджені лідерські риси. На переживання рідних казав: “Якщо кожен буде ховатися, то що буде з усіма нами, нашою країною?”
Попри відстань, закохані постійно були на зв’язку. “Телефонував, писав — завжди підносив мені настрій, надсилав квіти навіть без якоїсь нагоди”, — ділиться дівчина. За її словами, побратими дуже поважали Сергія за сміливість та відданість. “Про військову службу він казав, що це найкраща робота на світі. Сергій прагнув помститися за зруйновані міста та за невинних людей, яких вбила Росія. Зокрема, і за свого дідуся, який загинув в Ірпені на початку повномасштабного вторгнення. А коли вночі біля мого будинку пролунали вибухи, Сергій сказав: “Ось чому я хочу піти воювати, таких виродків треба знищувати. Хочу, щоб ти спала спокійно”, — каже Ніна Оліфір.
Сергій Буренок загинув 23 серпня цього року в районі Кремінної внаслідок мінометного обстрілу. Смертельні осколки поцілили воїну в шию та руку. Рідні та близькі підписали петицію до президента з проханням надати захисникові почесне звання Героя України (посмертно).
“Ми планували розписатися, а на гроші, які могли б витратити на гучне весілля, хотіли поїхати до Єгипту. Щоб побути нарешті разом, — додає Ніна. — Після війни Сергій планував відкрити власний бізнес. У нього була велика жага до життя. Але клята війна все зруйнувала”.
Петиція про присвоєння звання Героя України(посмертно) Буренку Сергію Сергійовичу
