Воїн мав можливість працювати в тилу юристом у військовій частині, але вирушив на поле бою. “Син щиро вболівав за Україну”, — каже мама Героя.
Ростислав народився у Сколе, що на Львівщині. Згодом сім’я переїхала до Стрия. “Син добре вчився, майстерно грав у футбол, навіть їздив на змагання за кордон. Мав кличку “Ювентус”, бо був фанатом італійського футбольного клубу, — розповідає Ростислава Плечій, мати Героя. — Згодом Ростик навчався на юриста у Тернопільському національному економічному університеті. Після четвертого курсу, у 2013 році, пішов служити в Нацгвардію Львова. Був старшим радіотелеграфістом”.
Через два роки Ростислав одружився. З коханою Юлею їх познайомили спільні друзі. “Через півтора року в них народилася донечка Софійка. Син служив до 2018 року, потім їздив на роботу за кордон, був фінансовим консультантом німецької компанії”, — каже пані Ростислава.
У перші дні великої війни Ростислав добровільно повернувся на службу.
“Я просила сина поїхати за кордон. Але він твердо сказав, що нікуди не поїде, що потрібен своїм хлопцям. Якось написав мені: “Мамо, якщо всі виїдуть, хто захищатиме Україну? З яким лицем повертатимуться ці люди потім додому? Якщо ми поступимося зараз територією, то москаль піде далі”, — цитує мати синові слова. — Ростислав вирушив у військову частину, де служив раніше. Його розподілили в Ужгород і призначили начальником радіогрупи. Там Ростик прослужив до кінця листопада 2022 року. У грудні перевівся у військову частину в Гостомелі. Став командиром взводу зв’язку 4-го батальйону “Сила Свободи” Бригади швидкого реагування НГУ “Рубіж”. Обрав собі позивний “Матвій” — на честь апостола”. У січні 2023 року військовослужбовець охороняв українсько-білоруський кордон, а наприкінці лютого поїхав виконувати бойові завдання на Донеччину.
9 червня Ростислав Плечій зайняв позицію на Бахмутському напрямку. Ще 12 червня писав мамі, що все гаразд. Але в ніч на 13-те протитанкова ракета влучила в бронетранспортер, в якому він перебував разом із побратимами.
“Син віддав своє життя за кожного з нас, — мовить мати Героя. — Побратими не стримували сліз. Казали: “Ну як ми тепер без Ростика?” Його всі любили. Щиро кажучи, ми не могли знайти фотографію, де б він був із серйозним лицем. Син завжди усміхався”.
Юрій Юрків, друг загиблого воїна, каже, що Ростислав був душею компанії. “На нього завжди можна було покластися. Я міг йому зателефонувати навіть посеред ночі, і він одразу приїжджав на допомогу”, — згадує Юрій.
Мама каже, що всім без Ростика важко, а особливо його донечці Софійці. “Їй сім років. Ще до загибелі сина невістка з онучкою виїхали до США. Коли після похорону поверталися до Америки літаком, то дитина дивилася на небо і питала, на якій з хмаринок татко? Її серденько дуже відчуває біль втрати. Знаю, що синові мають присвоїти звання лейтенанта та відзначити державною нагородою. Жаль, що посмертно”, — каже Ростислава Плечій.
