Пізно ввечері 9 лютого російські окупанти вдарили по Харкову трьома дронами-камікадзе, спалахнула нафтобаза в Немишлянському районі і вогонь за лічені хвилини перекинувся на приватний сектор. Без житла залишилось 57 осіб. Відомо про сімох жертв обстрілу — це 66-річний чоловік і його 65-річна дружина, яка була прикута до ліжка, та багатодітна родина — 38-річний Григорій Путятін, його 35-річна дружина Ольга та троє їхніх синів: семирічний Олексій, трирічний Михайло та десятимісячний Павлик.
“Ольга працювала у Вовчанському відділі Чугуївської окружної прокуратури на посаді прокурорки. Звідти пішла в декрет, — розповідає подруга родини Галина Гікалова. — А чоловік займався виготовленням секційних гаражних воріт, ролет, встановленням автоматики. Григорій був завжди усміхнений і привітний, спокійний, відкритий до людей. У соцмережах він часто публікував світлини із дітьми, неодноразово казав, що він найбагатша людина у світі, бо має таку гарну сім’ю. З Ольгою та синами вони любили подорожувати і відпочивати на природі.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, родина вирішила виїхати у безпечніше місце, адже всього за 15 — 20 кілометрів від них уже окуповували села, поруч — Північна Салтівка, яку постійно бомбили. Григорій вивіз родину до родичів на Черкащину. Сам пробув з ними недовго, і з травня 2022 року він був одним з перших, хто повернувся на роботу. Окрім того, чоловік весь час волонтерив, купував бійцям шини на машини, надсилав кошти. Але не афішував цього. У березні 2023 року ми всі вітали Григорія із народженням Павлика. У жовтні приїхала до Харкова Оля з синами, тому що дуже сумувала за чоловіком і хотіла, аби старший син пішов до своєї рідної школи. Коли оголошували тривогу, сім’я ховалась до погреба”.
Той трагічний вечір 9 лютого Галина пам’ятає добре. Чула кілька вибухів та бачила вогонь з відстані навіть 10 кілометрів.
“Невдовзі прочитала, що це сталось у районі, де живе Григорій з родиною. Ми з колегами бували у них, їхній дім був крайнім до тієї нафтобази. Цистерни з дизельним пальним там були відкриті, поруч — заправка. Впевнена, що росіяни били туди цілеспрямовано. Хтось, мабуть, здав, — додає пані Галина. — Я відразу зайшла до соцмережі, побачила, що востаннє Григорій був на зв’язку о 23.04. Більше на мої повідомлення він не відповідав. Просила через колег дізнатись, чи живі вони. Далі мені підтвердили, що дім Путятіних згорів ущент. Як уже тепер розповідають спільні знайомі, після першого вибуху чоловік та його дружина намагались зв’язатись із родичами, але не встигли. Від тієї нафтобази до них усього кілька десятків метрів. Усе спалахнуло, тікати вже не було куди та як. Григорій був у коридорі і там знепритомнів. Середній Михайлик забився у кутку кухні. Там його тіло потім і знайшли. А Ольга зі старшим сином та немовлям сховалась у ванній. Вона міцно обійняла діток та притиснула до грудей...”
12 лютого у Харкові попрощалися з сім’єю Путятіних. Наймолодшого хлопчика поховали в одній могилі з мамою. Тетяна Путятіна, мати Григорія, попросила присутніх опублікувати фото з похорону, аби увесь світ побачив наслідки російського терору. “Хай уся Росія дивиться, що накоїла! За моїх дітей, за онуків. Чим вони завинили? Щоб горіла Росія так, як мої діти згоріли! Я ніколи їм не пробачу, хоч сама народилася в Росії”, — сказала жінка. До будинку, де мешкала сім’я з дітьми, люди продовжують нести квіти, іграшки та лампадки.
