Вперше Кирило Пушкін та собака Фугас зустрілися на бойових позиціях у Вовчанську. Згодом бійця 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького перевели до Бахмуту. Там у бою він загинув. Після похорону батьки вирішили, що, попри все, мають знайти тварину, яку так любив їхній син. Близько місяця вони витратили на її пошуки.
“У Кирила було неймовірно добре серце, він піклувався про своїх молодших братиків — 11-річного Артема та 7-річного Тимофія, — каже мама Героя Вікторія Пушкіна. — А ще — лікував сусідських котів. Важко переживав, коли кілька років тому не стало його улюбленця мопса.
Після повномасштабного вторгнення заради безпеки дітей ми з чоловіком прийняли рішення переїхати з Харкова на Черкащину. Там пробули до квітня, а потім повернулися до рідного міста”.
Кирило пішов служити. Він пройшов навчання офіцерів за спеціальністю “військова розвідка”. Ще там за ним закріпився позивний “Поет” через прізвище.
Восени минулого року Кирила Пушкіна із побратимами відправили у Вовчанськ Харківської області.
“Якось до позицій Кирила прибилось цуценя — біленьке із кількома жовтими плямами, — каже мама Героя. — Він підгодовував його, оберігав під час боїв, щоб куля не зачепила. Пам’ятаю, як син прислав фото із песиком, написав, що має тепер свій талісман — Фугаса. Кирило мріяв, як після перемоги повернеться з улюбленцем додому, як будуть тішитися спільними прогулянками...
У лютому сина перевели до околиць Бахмуту. Він зрозумів, що там, у справжньому пеклі, може втратити Фугаса. Просив місцевих тимчасово подбати про тварину, але ніхто не погоджувався. І він залишив собаку бійцям, які змінили їхній підрозділ на позиції, пообіцявши, що обов’язково забере”.
2 березня рашисти накривали позиції ЗСУ шквальним вогнем. Командир взводу Кирило Пушкін дав наказ підлеглим максимально відійти назад і до останку передавав по рації обстановку. Своїм підлеглим життя врятував, але сам загинув в окопі внаслідок прямого влучання танка.
“Я і батько Кирила вирішили, що маємо знайти собаку, яку так любив наш син, — каже мама. — Ми стали телефонувати його побратимам, вони не знали, де шукати песика. Після того я умістила пост в соцмережі, але реакції не було.
Але кілька днів тому мені зателефонувала зооволонтерка і запропонувала подати моє оголошення у різні тематичні групи. Після цього був шквал коментарів. З усієї країни люди писали мені теплі слова, дякували за сина-героя і пропонували подарувати схожу собаку, якщо ми не знайдемо Фугаса.
Невдовзі мені написала військова Маргарита й прислала відео, на якому я побачила собаку мого сина! Вже за кілька годин із передової нам привезли тварину. Коли ми її добре роздивились, зрозуміли, що то не Фугас, це принцеса Фугаска!” …
У коридорі батьківського дому стоять військові речі сина. Фугаска відчула це і кілька годин із сумними очима лежала поруч. “Нам здається, що ця тварина з’явилась у нашій родині невипадково. У ній наче душа Кирила”, — каже мама.
