Жителька села Ліски, що на Чернігівщині, відсвяткувала свій 102-й день народження! З цієї нагоди до поважної уродинниці завітали гості — з грамотою, квітами й подарунками.
“Ольга Павлівна — справжній символ стійкості, а її життєвий шлях — ціла епоха випробувань та невтомної праці. Наша шановна довгожителька виросла у селі Ліски. Була найстаршою серед шістьох дітей. Із дев’яти років працювала у рільничій бригаді. Закінчила 7 класів місцевої школи. У 1939 році вступила до Київського медучилища, втім освіту так і не здобула, адже розпочалася війна. Повернулася до села, де працювала дояркою у місцевому господарстві.
Зустріла майбутнього чоловіка Федора. Він займався будівництвом грубок та пічок. Молоді люди відразу вподобали одне одного й побрались. Та невдовзі Федора забрали на війну, — розповідає Олена Стародуб, староста Лісківського старостинського округу. — У 1943 році Федір отримав тяжке поранення. Ольга Павлівна поїхала до чоловіка в шпиталь у Новий Оскол. Влаштувалась медичною сестрою, щоб бути поруч із коханим. І фактично виходила його. Після поранення він пересувався з паличкою, тому вся домашня робота й господарство лягли на плечі жінки. А ще ж подружжя виховувало четверо дітей. Та ніколи наша ювілярка не скаржилась. У колгоспі працювала ланковою і свинаркою, за це її не раз відзначали. Подружжя Костюченків добре жило, ніколи не сварилося, але поранення підкосило Федора. Його не стало у 1980-х роках. Своїх трьох дітей бабуся Ольга вже теж поховала. Залишилась дочка, котра мешкає у Новгороді-Сіверському”.
Нині довгожителькою опікуються онучка та зять. Втіха бабусі — 4-річна правнучка Поліна.
“Попри пережите, Ольга Павлівна — велика оптимістка. А секрет її довголіття, мабуть, у тому, що все життя чесно трудилася, не лихословила, не мала ворогів, — додає староста. — Коли була молодшою, бабуся щонеділі й на свята відвідувала храм. Але роки беруть своє... До речі, в її родині багато хто дожив до 80 — 90 років, але до ста й більше — лише вона. Щодо їжі, то бабуся неперебірлива, любить супи, борщі, каші. Свій ранок починає з молитви. Трохи вже недочуває, але цікавиться новинами. Як народилась правнучка, то сиділа біля візочка, допомагала глядіти малечу. А ще в Ольги Павлівна чудова пам’ять, торік вона розповідала нам, як їхала у госпіталь до свого Федора. Уявіть собі, згадала номер потяга, палати, в якій чоловік лежав, номер військової частини! “Дівчата, мою би память зараз всім вам”, — сказала тоді бабуся. Декілька років тому вона впала й отримала перелом стегна, але рідні її виходили”.
За словами співрозмовниці, Ольга Костюченко важко переживає війну. У перші дні вторгнення через село рухалась колона російських танків. Бабуся це все бачила. “А в грудні минулого року в Лісках ворожий дрон впав на будівлю непрацюючої школи, — каже Олена Стародуб. — Була дуже велика пожежа. Навпроти — хата нашої ювілярки. Можете уявити той жах. Бабця казала, що школа при німцях вистояла, а росіяни її знищили. Уламки пошкодили й дім довгожительки. Але коли ходила комісія і все фіксувала, бабуся Ольга відмовилась від компенсації. Мовляв, родина все поремонтує своїми силами, адже в рази важче тим, у кого окупанти геть знищили дім, і воїнам в окопах. Нині Ольга Павлівна понад усе чекає справедливого миру для нашої країни”.
