38-річний Віталій Пархомук не уявляв свого життя без рідного села Заболоття, що на Волині. Будував хату і планував засіяти поле. А весь вільний час приділяв єдиній дочці Софії. Через проблеми зі здоров’ям він міг уникнути військової служби, але ще у 2014 році сам пішов до військкомату...
“Коли Віталію було два роки, його батьки розлучилися. Тато забрав дитину до себе. Невдовзі у хлопчика з’явилася мачуха, в якої теж був синочок. У пари потім народилося ще двоє спільних діток — син та дочка. Жила ця багатодітна родина дружно, були це працьовиті, порядні люди, — каже Тетяна Шевчук, секретарка Заболоттівської селищної територіальної громади. — Після школи Віталій вивчився на майстра-штукатура. Працював, заробляв копійку. В армії не служив, бо мав на спині велику родиму пляму — будь-яке її ушкодження могло призвести до меланоми...”
Невдовзі Віталій одружився, в пари народилася донечка Софійка. Незабаром їй виповниться 14 років. Але сімейне життя не склалось, Віталій перебрався до батьків. З часом вони допомогли йому придбати хатинку, де чоловік і мешкав.
“У 2014 році для всіх стало справжньою несподіванкою, що Віталій пішов у військкомат добровольцем, — каже моя співрозмовниця. — Мені здається, що так чоловік хотів змінити своє життя і бути потрібним нашій
державі”.
Служив Віталій у Луганській області танкістом у складі 14-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Після демобілізації повернувся у село й взявся добудовувати хату, садити дерева, засівати поле. Мав мрію — залишити гарний будиночок і пишне господарство своїй дитині...
У 2019 році Віталій Пархомук знову підписав контракт із тією самою бригадою та продовжив службу на Донбасі. Цього року вже мав повертатися. Та повномасштабне вторгнення рф зруйнувало всі плани воїна. Він разом із бійцями ніс службу на Київщині.
“Хоча ми розлучені, я постійно спілкувалась із Віталієм, адже у нас спільна дитина, — додає Тетяна Пархомук, колишня дружина загиблого. — Про війну за весь час він жодного разу не згадував — не хотів, аби ми хвилювалися, все тримав у собі...
7 березня ми ще переговорили, Віталій сказав, що все нормально. Просив не переживати. А вже наступного дня не вийшов на зв’язок. Ми запідозрили щось недобре... Невдовзі нам повідомили з військкомату, що Віталій загинув.
Нагорода нашого Героя буде у доньки... Софія важко переживає смерть тата, постійно згадує, як вони разом рибалили, грали у шашки, пили квас біля сільського магазину. Усі ці трепетні моменти тепер тільки у нашій пам’яті...
Найбільше нам би хотілось, щоб український народ шанував подвиг бійців і ніколи не забував, якою ціною дається наша перемога над росією”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також репортаж із притулку, де мешкають діти з гарячих точок
