Із перших днів повномасштабної війни Богдан Гришкевич брав участь в обороні Маріуполя. Був санітаром відділення збору та евакуації поранених медичного пункту. Близькі згадують, що Богдан з дитинства мріяв рятувати людей.
“Він хотів стати військовим хірургом, але у батьків не було досить грошей на навчання. Тому поїхав вчитися на фельдшера в Ніжинський медичний коледж”, — розповідає Юля, цивільна дружина Богдана.
Хлопець планував завершити навчання у медколеджі, трохи заробити і врешті здобути освіту хірурга. Проте у 2014-му Богдан пішов добровольцем на війну. Спочатку служив у батальйоні “Свята Марія”, а в 2015-му вступив до полку “Азов”, який згодом став частиною НГУ. Брав участь в АТО, зокрема у Широкинській операції. Рятував на передовій побратимів. За мужність та сумлінну службу Богдана Гришкевича (позивний “Космос”) командування неодноразово нагороджувало.
“Нашим головним завданням було надавати домедичну допомогу пораненим і готувати їх до евакуації, — каже Павло, друг Героя. — Богдан мав медичну освіту, а я — ні. Коли ми працювали у тандемі, то дуже впевнено почувався і багато чого у нього навчився”.
З армії Богдан звільнився у 2018 році. Спершу жив у Чернігові, потім разом з коханою Юлею — у Києві.
“Життя у великому місті йому давалося важко: коли чув звуки петард чи салюти, то затуляв вуха, — згадує Юля. — У дитинстві Богдана вкусив собака, і він їх боявся. Якось, коли я була вагітною і ми прогулювалися містом, звідкись узялася зграя псів. Коханий, попри страх, став переді мною. На щастя, собаки тоді побігли собі геть... Богдан дуже радів, коли у нас народилася донечка”.
У 2020 році Богдан Гришкевич повернувся в “Азов”. “У нього було багато травм і неодноразові контузії, чув він лише на праве вухо, — згадує Павло. — Міг “списатися” зі служби, але він вирішив її продовжити”.
З перших днів великої війни Богдан Гришкевич зі своїм підрозділом обороняв Маріуполь. У березні 2022 року президент нагородив воїна орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
17 травня після запеклих боїв і героїчної оборони захисники Маріуполя потрапили у полон до ворогів. “Тоді він мені написав останнє повідомлення “Я пішов, люблю вас”. Я йому відповіла, але цієї есемески Богдан уже не побачив — наші воїни перед полоном знищили свої телефони, — каже Юля. — У червні, уже в полоні в Оленівці, Богдан ще двічі телефонував своєму батькові. Але розмови тривали 30 секунд. Він лише встигав передати всім привіт”.
У ніч з 28 на 29 липня в одному з корпусів колонії в Оленівці росіяни влаштували теракт. Близькі Богдана Гришкевича до останку не вірили, що він загинув. Проте вже у жовтні відбувся обмін тілами, і батько впізнав сина по татуюванню...
