28-річний Валерій Закаблук познайомився з коханою під час навчання у Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Вперше Валерій побачив Владиславу на матчі баскетбольної команди, яку вона підтримувала як черлідерка. Протягом кількох місяців курсант ходив на
ігри й заглядався на дівчину, а тоді нарешті наважився підійти та познайомитись...
Відтак півтора року тому почалась історія їхнього кохання, Валерій часто запрошував красуню на прогулянки, дарував їй квіти і робив милі сюрпризи. “А після випуску приїхав у формі до мене на роботу, — пригадує 20-річна Владислава. — Попереду в нього була відпустка, яку збирався провести в рідному селі на Полтавщині, тож зауважив: “Не міг поїхати, не попрощавшись”.
Він подарував мені великий букет квітів та кіндер. Я відкрила його, коли Валерій пішов, а там — золоте колечко. Він знав, що напередодні я загубила каблучку, от і вирішив зробити приємний подарунок”. Але це ще не була пропозиція руки і серця.
Після відпустки військовий поїхав на службу в Одесу, а ще через місяць чекав на пероні вокзалу свою кохану, яка їхала до нього в гості. Він тримав букет польових квітів і, зустрівши Владу, став на коліно, простягнув їй обручку й спитав: “Ти вийдеш за мене?” Вона без вагань погодилась.
Це сталося 22 серпня минулого року, молодята планували одразу ж розписатись, але через деякі обставини перенесли цю подію. Тоді вони ще не знали, що попереду на них чекає важке випробування...
На початку цього року Валерія разом з іншими воїнами 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського відправили на острів Зміїний, який ворог почав обстрілювати в перший же день повномасштабного вторгнення. Все, що відбувалось потім, 20-річна Владислава згадує, не стримуючи сліз.
“Спершу в мережі з’явилась інформація, що всі воїни, які захищали кордон на Зміїному, загинули, — каже вона. — Через декілька днів стало відомо, що вони потрапили в полон. Все це було дуже важко витримати. А я на той момент вже була вагітна...”
Першого квітня бійці повернулися з полону. “Я живий”, — перші слова, які сказав Валерій своїй коханій по телефону після звільнення. А потім була довгоочікувана зустріч. “Валера був у важкому стані — як моральному, так і фізичному, — констатує Владислава. — Давалася взнаки контузія, якої зазнав на Зміїному”. Та все це не змінило планів молодого офіцера, адже одразу після повернення він запитав кохану: “Ти не передумала виходити за мене? Станеш моєю дружиною?”
Організацію церемонії взяли на себе бійці 229-го окремого батальйону 127-ї окремої бригади ТРО. На підготовку до весілля у них було лише півтори доби. А першого травня після обстеження у лікарні й 10-денної відпустки лейтенант Закаблук повернувся на службу.
“Я хочу жити на своїй рідній землі, тож мушу її боронити”, — сказав він рідним.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, що херсонці розповідають про життя в окупації
