У понеділок після Великодня Оксана разом з чоловіком, сином та мамою була у своєму будинку в місті Лиман, що на Донеччині. Раптово почався артобстріл. Родина вибігла на подвір’я, щоб сховатися у погребі... Та не встигла. Жінка втратила чоловіка й сина. Сама ж отримала важкі поранення, після яких перенесла 10 операцій...
До того, як розпочалася повномасштабна війна, родина Савюків мала спокійне та щасливе життя. “Я працювала на кухні в ресторані, а чоловік був залізничником, — розповідає Оксана. — Ми виховували трьох синів (двоє старших уже не жили з нами)”.
Вранці 18 квітня життя Оксани перевернулося. У той день не було повітряної тривоги, але близько 6-ї години ранку почався потужний обстріл. “Будинок тремтів, вікна вилітали. Ми були в паніці, вибігли на вулицю, щоб сховатися у підвал, але не встигли, — пригадує жінка. — На моїх очах чоловікові відірвало ногу. Тільки почула як він прокричав “Ай!” — і все... Загинув на місці.
Мене відкинуло вибуховою хвилею на декілька метрів, я отримала поранення у печінку та руку. Мамі зачепило шию, але кровотеча була не дуже сильною”.
Крізь гуркіт вибухів Оксана почула, як кричить її син. “Його поранило в ногу, а інший осколок потрапив у грудну клітку біля серця”, — розповідає вона.
Мама Оксани відтягнула її та онука в підвал і намагалася викликати “швидку”. “Лікарі не могли виїхати, поки не закінчиться обстріл, — пояснює жінка. — Більш як три години ми пролежали в погребі, стікаючи кров’ю...”
За декілька годин на місце події приїхали рятувальники. Оксану із сином відвезли в різні лікарні. Сина — у Слов’янськ, а жінку — в Краматорськ. Там її прооперували й вилучили осколки з печінки та руки.
“У цей час, коли я була на операції, моя мама ховала мого сина, — зі сльозами продовжує Оксана. — Медикам не вдалося його врятувати. А мій 18-річний син у цей самий час ховав свого батька — мого чоловіка”.
Син Оксани похований у Краматорську, а чоловік — у Лимані. “Коли Україна переможе й припиняться постійні обстріли, я поїду на їхні могили, — каже жінка. — У мене є ще два сини — 18 та 19 років. Вони мені кажуть: “Мамо, ми тебе любимо. Ти маєш жити”. Ці слова мене повернули до життя, бо спочатку жити не хотілося...”
Лікарі змогли врятувати Оксані Савюк руку. “Хоча я вже подумки готувалася до ампутації, — каже вона. — Але львівські лікарі зголосилися провести декілька операцій, щоб зберегти мою кінцівку. Це було складно, але тепер прогнози медиків тішать”.
Гнат Герич, завідувач хірургічного відділення Першого медичного об’єднання Львова пояснює, що пацієнтка під час обстрілу отримала множинні поранення різних частин тіла — грудної клітки, лівої руки, ноги, черевної порожнини з важкою внутрішньою кровотечею та ушкодженням печінки.
“У лікарні в Краматорську жінці зупинили кровотечу та видалили осколки. В післяопераційному періоді вона отримала ускладнення — інфікування рани в ділянці лівої руки, що призвело до масивного дефекту тканин, — каже лікар. — Нам вдалося виконати складну пластичну операцію з очищення рани. Хірурги перемістили частину тканини з ноги пацієнтки на рановий дефект у ділянці ліктя. Операція минула успішно, ускладнень немає. Сподіваємося, що за декілька місяців реабілітації функції руки відновляться”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чи варто Україні погоджуватися на переговори з росією
