Артем Мархай — третя в Україні дитина з трансплантованим серцем. Цей орган йому пересадили три роки тому в Індії. Аби детальніше довідатися про його історію, вирушаю в гості до сім’ї Мархаїв.
Двері відчиняє Тетяна — симпатична усміхнена блондинка. Жінка запрошує поговорити у вітальні. Артем тим часом у сусідній кімнаті — у нього заняття з учителькою.
“У сім років в Артема був бронхіт. Три тижні кашляв, — починає розповідь Тетяна. — Зробили рентген. Знімок нас приголомшив — серце на ньому було чи не на всю грудну клітку. Згодом з’ясувалося, застуда дала ускладнення, не працював серцевий м’яз. Лікарі сказали міняти весь орган. І додали, що син житиме щонайбільше п’ять років”.
Тетяна згадує: від шоку добу не могла говорити. Не розуміла, з чого починати. Опанувавши себе, знайшла людей, яким вже пересадили серце. Вони порадили збирати документи і подати до Міністерства охорони здоров’я. Але в МОЗі жінка почула: “Шукайте 100 тисяч доларів і клініку”.
“Я не розуміла, як мені по світу самій шукати клініку, — продовжує мати. — У цей час Артем знову став хворіти. Двічі мав хворобу Боткіна. Після другого разу дуже ослаб, з’явилися тромби. Сина поклали у відділення інтенсивної терапії і кілька днів забороняли вставати з ліжка, аби тромб не обірвався. Я зателефонувала у МОЗ і запитала, коли наша черга на трансплантацію. По той бік почула: “А хто ви такі взагалі?”...
Я зателефонувала у МОЗ і запитала, коли наша черга на трансплантацію. По той бік почула: “А хто ви такі взагалі?”
Наші документи там просто п’ять місяців пролежали. І тут мене накрило. Я зв’язалася із волонтерами, юристами, ми стали їздити у МОЗ, доки врешті таки дотиснули їх”.
Та труднощі у Мархаїв тільки починалися. МОЗ скерувало хлопця до міста Ченнаї.
Мовляв, перед цим там пересаджували органи двом українським дітям. Після них залишилося 100 тисяч доларів решти, які і витратять на Артема. “Ми прилетіли туди, — розповідає Тетяна. — А перекладачка ошелешила: “Якщо залишається щось після операції, повертаємо решту в Україну”. Я півтора місяця витратила на те, щоб нам переказали ті гроші з України”.
Поки чекали на пересадку, серце Артема розросталося і стало тиснути на печінку. Вона збільшилася удев’ятеро. Живіт через це роздувся, а ліва сторона груднини вигнулася. Тоді лікарі взялися шукати орган. 10 органів хлопцеві не підійшли. Врешті для 11-літнього Артема знайшли серце 22-річного хлопця, що розбився на мотоциклі.
“В Індії до донорів особливе ставлення, — розповідає Тетяна. — На стіні лікарні їхні імена вписані в зірки. Дітям у школі пояснюють, що своїм органом ти можеш врятувати комусь життя. Коли орган везуть до лікарні в кортежі, перекривають дорогу, а люди кидають на дорогу квіти”. Після цих слів жінка знаходить на смартфоні відео і показує, як везуть донорське серце її сина: дві “швидкі” з блимавками у супроводі автівок поліції. Великий бокс з органом виносить ціла делегація спеціалістів.
Аж ось з кімнати виходить з учителькою високий білявий хлопець — Артем. “Росте не по днях. Вже батька перегнав”, — усміхається мати і просить сина принести фото з хірургом у рамці. На ньому індус похилого віку з добрими очима тепло обіймає в палаті хлопця.
“Він — світило їхньої медицини, — каже Тетяна. — Навіть стомлений після пересадок заходив, питав, як справи. А коли в сина була висока температура, сам прибігав її збивати”.
Артем одужував стрімко. Аж раптом якогось дня йому занесли через катетер інфекцію. Різко підвищилася температура. І сім’ї довелося провести у лікарні додаткові 30 днів. А всього мама з сином прожили в Індії сім місяців.
Тепер хлопцю потрібно довічно вживати таблетки, які пригнічують імунітет. На це йде 300 тисяч гривень щороку. Якщо препарати не вживати, на п’яту добу відбудеться відторгнення органа.
“В Індії до операції Артем два метри не міг пройти, — каже Тетяна. — Тягнула його на собі. А поміняли серце — як заново народився. В Україні раніше у таку погоду, як зараз, вдягни на нього все — змерзне і захворіє. Тепер не так, бо в сина — хороший кровообіг. До операції на велосипеді не міг їздити, а тепер ганяє. Щоправда, потрібно уникати ударів в грудну клітку та берегтися інфекцій”.
Мати Артема каже: вона дуже щаслива, адже її син — живий, і здоров’я його значно міцніше, ніж було до пересадки.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як завдяки держпрограмі жителі 4-поверхівки утеплили свій дім
