Під Слов’янськом, що на Донеччині, обірвалося життя 33-річного десантника Тараса Коваля з позивним “Вальтер”. Його називали також “Кіборгом”, бо в 2014-му займався постачанням “дорогою смерті” продуктів і боєприпасів у Донецький аеропорт, а згодом захищав летовище як снайпер-стрілець...
“Тарас — на 100% киянин. Він тут народився, добре знав своє місто і любив його, — каже вдова воїна Юлія. — Після закінчення школи чоловік вирішив, що вища освіта йому не потрібна, й здобув робочу спеціальність обробника дерева. У нашій квартирі всі меблі — справа його рук...”
У 2012 році хлопець пройшов строкову службу в 95-й окремій аеромобільній десантній бригаді. Після окупації Криму й початку війни на Донбасі добровольцем пішов на фронт. Вважав своїм священним обов’язком бути одним із перших, хто захищає рідну землю.
“З 2012-го по 2014 рік ми з Тарасом дружили. На початку війни у солдатів військове забезпечення було не найкращим, тож я передавала на фронт посилки з амуніцією. А потім, у свою першу відпустку, він приїхав до мене. З цього й почалися наші стосунки”, — згадує Юля.
Після служби в аеромобільній бригаді та загоні оперативного реагування “Дозор” хлопець вирішив здобувати ще військову та юридичну освіти. До отримання диплома з останньої йому залишалося пів року.
Вдова каже, що її Тарік (так лагідно його називає) захоплювався страйкболом і був фанатом військової справи. А ще він дуже любив карти (мапи) та вмів їх читати.
“Усе його життя було однією великою військовою стратегією, — ділиться жінка. — Він провів не одну вдалу воєнну операцію, але мало про це говорив. Адже вважав, що це речі абсолютно звичні для будь-кого, хто служив у повітряно-десантних військах”.
Він провів не одну вдалу воєнну операцію, але мало про це говорив.
“А ще він був ходячою енциклопедією про зброю, — додає “Іскандер”, побратим Тараса. — Що не спитаєш на тему автомата чи пістолета — усе знав. Недарма й позивний мав “Вальтер”. До слова, в нього була фішка: завжди вітався словами “Гутен морген”. (Усміхається).
...Коли зранку 24 лютого у Києві пролунали вибухи, перше, що зробив Коваль, зателефонував хлопцям, які також були в оперативному резерві першої черги, і вирушив у військкомат. “Тарас радів, адже його призначили на гарну посаду — командира розвідроти”, — згадує “Іскандер”.
Протягом найгарячішої фази воїн виконував бойові завдання під Києвом. Потім отримав наказ і вирушив воювати на Донбас.
“Під Слов’янськом його група зайшла на зачистку й зіткнулася з ворогом, — каже “Іскандер”. — На них вийшов ворожий танк. Від першого снаряда вдалося сховатися, але другий влучив у засідку, де був Тарас і його побратим “Кіндер”...
“Мені телефонувала людина, яка була з ним у цьому останньому бою, й сказала, що мій чоловік був його найкращим командиром. Він завжди тримався за своїх хлопців, за свій підрозділ і переживав, щоб усі повернулися додому живими, — підсумовує Юля. — Тарас для мене досі живий, бо все моє життя — це він!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як працює кремлівська пропаганда
