Віталій Скакун — сапер інженерно-саперного відділення окремого батальйону окремої 35-ї бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Ця бригада одна з перших зіткнулась із російськими окупантами та відбивала їхній наступ...
“25 лютого було просто необхідно зруйнувати Генічеський автомобільний міст, який з’єднував сили Росії у Криму з материковою Україною. Через запеклі бої піхотинці не встигли вчасно замінувати його, — каже Олег Жданов, полковник запасу, військовий експерт. — Віталій Скакун зголосився замінувати важливий стратегічний об’єкт, але вчасно відійти звідти не встиг. За словами побратимів, Віталій вийшов на зв’язок та повідомив, що підриває міст. Одразу після цього пролунав вибух. Український військовий загинув”.
“Я впевнений, що Віталій підірвав себе на мосту через велику любов до своїх побратимів і України. Не кожен може на таке піти, — додає лейтенант Петро Мураш, начальник групи цивільно-військового співробітництва 137-го окремого батальйону морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. — Він знав, що зруйнувати міст — дуже важливе завдання, і якщо цього не зробити, то наші війська не зможуть підступити на визначені рубежі передислокації й оборони...”
Віталій Скакун народився у місті Бережани Тернопільської області. Його мама Орися працювала педагогинею-організаторкою у школі №3 Бережан. Там хлопець і навчався.
“Я з дитинства говорила синові, що він стане або священником, або генералом, бо таких правильних (у хорошому сенсі) дітей немає на світі”, — крізь сльози пригадує Орися Качмарик, мама хлопця.
“Віталій завжди був доброзичливим і привітним хлопцем. А ще — справжнім борцем за справедливість, він не терпів нечесності”, — згадує його однокласниця Юлія Бойко.
“Мені важко говорити про Віталія у минулому часі, досі не можу повірити в його загибель, — каже Володимир Гринкевич, директор Бережанської школи №3. — Він був хорошим учнем, мав чимало зацікавлень...”
Після закінчення школи Віталій Сканун вступив до Вищого професійного училища №20 міста Львова, де протягом двох років опановував фах електрогазозварника. “Віталій був одним із тих учнів, яких важко не запам’ятати, — каже Галина Пастух, викладачка спецдисциплін за професією електрогазозварник у Львівському ВПУ №20. — Завжди веселий і життєрадісний, любив пожартувати. Учнем він був дуже відповідальним, старанно вчився і прагнув робити все правильно. А те, що був товариський, — це точно. Пам’ятаю, як на контрольних Віталік старався підбадьорювати одногрупників, які хвилювалися, — і йому це завжди вдавалося! Не хочу вірити, що його вже немає...”
У 2019-му хлопець записався на контрактну військову службу. Служив у Львівській області. Лейтенат Петро Мураш пригадує Віталія як надзвичайно позитивну людину: “Я ніколи не бачив його у поганому настрої. Знаєте, є люди, з якими знайомишся і одразу відчуваєш до них симпатію? Так от Віталій був одним із них”.
Є люди, з якими знайомишся і одразу відчуваєш до них симпатію? Так от Віталій був одним із них.
“Про те, що на другий рік контракту Віталій 9 місяців був у ООС, я дізналася вже постфактум, — каже мама героя. — Загалом Віталій завжди тримав свої переживання у собі, рідко ділився думками. Він не був з тих, хто кричить про свій патріотизм, а скоріше з тих, хто проявляє його в діях... За день до нападу Росії я зателефонувала синові. Путін був занадто агресивним. Сказала сину: “Хоч би війни не було. Може, нам хтось допоможе — НАТО, наприклад”. Він мені відповів: “Мамо, нам не треба на когось покладатися, а самим захищати свою країну”, — пригадує матір. — Моє серце розривається від болю через втрату сина... Я дуже пишаюся ним...”
Віталій Скакун посмертно отримав звання Героя України. Тобою, Віталіє, сьогодні пишається вся країна. Герої не вмирають!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про українців, які повертаються з-за кордону, аби захищати Батьківщину
