Для родини він був надійною опорою, турботливим сином, батьком, чоловіком. Для друзів — хорошим товаришем, завжди готовим прийти на допомогу. А для побратимів — мужнім бійцем, поряд з яким воювати було за честь.
Василь родом із села Осівці, що на Волині. “У 2017 році закінчив Камінь-Каширське вище професійне училище, працював на будівництві, — розповідає мати воїна Надія Цап. — Строкову службу син проходив у спеціальному підрозділі “Барс” у Глухові” (Сумщина)”. Саме в цьому давньому місті волинянин і зустрів своє кохання.
“Того дня Василь мав вихідний і прогулювався з хлопцями Глуховом. А я там навчалась, бігла з пар. Слово по слову — так і познайомились. Відтоді ми більше не розлучались. Він підкорив своєю турботою, ніжністю, став для мене справжньою опорою, — каже дружина бійця Марина Цап. — У серпні 2019-го чоловік підписав контракт із ЗСУ. Це було його свідомим вибором — стати на захист України. Виконував бойові завдання поблизу Горлівки, Донецького аеропорту, в Білогорівці, Зайцевому, Клиновому”.
За словами співрозмовниці, Василь мав велике серце. “Так сталось, що двоє моїх племінників залишились без батьківського піклування. І ми з коханим взяли їх під опіку, — провадить далі дружина. — Хлопчики полюбили Василя, разом вони часто ходили на риболовлю. Невдовзі ми побрались. А в жовтні 2021- го народився синочок Сергійко. Чоловіку дали 10 днів відпустки, то він був зі мною у пологовому, підтримував”.
У перші дні великої війни старший солдат Василь Цап у складі 56-ї окремої мотопіхотної бригади боронив Чернігівщину. Окремою, надважливою сторінкою його служби став бій за Лукашівку (один із ключових на цьому напрямку). Тоді воїн знищив більш як п’ять одиниць ворожої техніки і разом зі своїм підрозділом успішно стримував навалу противника.
“Чоловік товаришував із братами Бутусіними, які тоді смертю хоробрих полягли в Лукашівці, — зауважує Марина Цап. — За мужність і відвагу Василя нагородили почесним нагрудним знаком командира 16-го ОМПБ, медаллю “Незламним героям”, “За оборону Чернігова”. Опісля коханий воював на Запоріжжі, у Серебрянському лісі (Луганщина). Дістав там осколкове поранення у спину, був контужений. Загалом Василь мав понад вісім контузій різного ступеня тяжкості, та залишався на фронті. Коли чоловік востаннє був вдома у відпустці, сину ще й двох років не виповнилося. Але Сергійко каже, що пам’ятає татка...”
Старший солдат Василь Цап на псевдо “Тихий” загинув від мінно-вибухової травми 7 вересня 2023 року в селі Оріхово-Василівка на Донеччині. Але тільки у квітні 2024-го родина змогла гідно поховати бійця. “Ми досі не віримо, що його нема, — каже дружина. — Василь був такий фартовий, стільки разів його кулі минали, а тут... Нам всім дуже не вистачає його щирої усмішки, підтримки і любові. Обіцяю робити все, аби пам’ять про Василя не згасла ніколи”. Родина підготувала петицію, де просить надати воїнові почесне звання “Герой України”.
Петицію для присвоєння звання “Герой України” захиснику Цапу Василеві Сергійовичу
