Після закінчення дев’ятого класу тернополянин Ігор Ірза вступив до коледжу. Почалась Революція Гідності і юнак став активним її учасником. Згодом закінчив навчання, пройшов строкову службу в Миколаєві. Там і познайомився з майбутньою дружиною Анастасією.
“Він був кремезним, симпатичним, усміхненим, — розповідає Анастасія Ірза. — Довкола Ігоря завжди було весело й галасливо”. У молодого подружжя народилась донечка Діана, чоловік часто їздив на заробітки, працював будівельником.
24 лютого 2022 року Ігор Ірза сказав дружині, що йде в магазин. А через декілька годин зателефонував: “Я у військкоматі, збери мої речі”. Доброволець потрапив до лав протитанкового дивізіону 44-ї окремої артилерійської бригади. Взяв собі позивний “Море”, оскільки під час строкової був морським піхотинцем. Любив казати: “Там, де “Море”, — там перемога”. А ще, за словами побратимів, Ігор завжди йшов з позиції останнім, прикриваючи інших, неодноразово витягував з поля бою поранених.
П’ятого серпня внаслідок розриву ворожого снаряда Ігор зазнав важких опіків. На лікування приїхав до рідного Тернополя. Дружині, яка мала ось-ось народити, не казали про важкий стан чоловіка. “Богдана прийшла на світ 14 серпня, мені було дуже сумно, що чоловіка немає поряд, — пригадує Анастасія. — А коли вийшла з донечкою з пологового, раптом побачила свого коханого і неймовірно зраділа”.
Через місяць воїн повернувся у стрій, брав участь у боях на Бахмутському напрямку. “Коли Ігор прийшов до нас у батарею, став старшим на підвезенні боєприпасів. Майже не спав, але завжди залишався на позитиві, — каже Сергій Боденчук, командир гармати. — І в стресових ситуаціях дивував холоднокровністю”.
Зі слів побратимів, Ігор Ірза був незамінним, володів різними видами зброї, зокрема, вправно стріляв з ПЗРК Stinger та кулемета, заряджав гармати. “Після бахмутської операції ми повернулись на Запорізький напрямок, Ігор став водієм нашого розрахунку. Я знав: якщо за кермом “Море”, ми виїдемо з будь-якого болота й з-під обстрілів”, — твердить командир. У серпні цього року підрозділ перекинули на Курщину. “Якось він прислав відео, як на газовій плиті готує їсти. А в Україні немає газу на нулі, так і здогадалась, де він”, — ділиться дружина. Командир Сергій Боденчук додає: “Попри умови бойових дій, Ігор готував для нас усілякі смаколики. А під час виїздів ми розуміли один одного з пів слова. “Море” проявив себе як чудовий солдат і хороша, справедлива людина. А коли російські військові підходили близько до наших позицій і ми займали кругову оборону, розташуванням оборони займався саме Ігор, йому всі довіряли”.
У жовтні підрозділ відправили на Сумщину. “Напевно, немає бригад на тому напрямку, які б не знали “Моря”, — каже командир розрахунку. 29 жовтня з ночі й до обіду він із побратимами відпрацьовував по ворожій позиції. Опісля написав дружині: “Лягаю спати”. Надвечір їй стало тривожно, написала чоловікові, але повідомлення не було доправлене. Набрала номер побратима, той довго мовчав, а тоді: “Співчуваю”. Жінка закричала: “Скажи, що Ігор живий”. І почула у відповідь: “На жаль, ні. Його більше немає...”
Бійці перебували в селі Басівка, у підвалі, коли почала гатити ворожа артилерія. Раптом — влучання, будівля обвалилась. На Ігоря впала плита. Серце 28-річного бійця зупинилось. “Ми не могли прийти до тями від думки, що “Море” загинув”, — зауважує його командир.
“Дворічна Богдана ще не усвідомлює, що тата вже немає, — каже дружина воїна. — А шестирічна Діана впевнена: “Тато — янгол на небі, він завжди з нами”. Мені ж тяжко щоразу прокидатись, адже все ще чекаю на його повідомлення: “Доброго ранку, кохана”.
