Ігор Гончарук воював у 110-й окремій мотопіхотній бригаді. Брав участь у визволенні Чернігова та Харківської області. 23 червня минулого року воїн зазнав смертельного поранення неподалік Покровська Донецької області.
“Ігор був єдиний син у батьків, і їм досі важко оговтатись після важкої втрати, — розповідає Тетяна Соколюк, директорка Великокиріївської гімназії. — Хлопець запам’ятався тим, що завжди був готовий до самопожертви. Хтось щось зробить для нього добре, а він до людини — з подвійною віддачею. Ігор мав велике, благородне серце. Любив уроки фізкультури, спорт, особливо — футбол, виступав за сільську команду. Займався армрестлінгом, посідав призові місця на змаганнях. Після закінчення школи юнак вступив до Вінницького професійного училища №11, здобув спеціальність слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів та рихтувальника кузовів. Восени 2015 року його призвали на строкову службу в армію. Після демобілізації працював на будівельних роботах в Україні та за кордоном”.
У лютому минулого року Ігор Гончарук приєднався до ЗСУ. “Воїн брав участь у визволенні Чернігова та Харківської області. Був нагороджений орденом “За мужність і відвагу”, — розповідає товариш бійця Юрій Сташко. — 23 червня біля Покровська, що на Донеччині, Ігор дістав важке поранення внаслідок артилерійського обстрілу. Його ще встигли доставити в лікарню Дніпра, проте рани виявились смертельними. Поховали бійця у селі Велика Киріївка, що на Вінниччині”.
Ігор Гончарук завжди мріяв, щоб у рідному селі був сучасний спортмайданчик. Тож, отримавши компенсацію від держави за смерть сина, батьки виділили два мільйони гривень на ці потреби. “Ми знайшли підрядників і почали роботу. Ігореві батько та мати весь час допомагали, контролювали процес, — додає Тетяна Соколюк. — 14 жовтня відбулось відкриття майданчика. Поряд з ним спорудили пам’ятний обеліск. Думаю, Ігор пишався б вчинком своїх батьків”.
