Володимир родом із села Угорники. Любив мандри, гори — двічі підкорив Говерлу, займався спортом. Мріяв про велику родину, дітей. Але всі ці плани перекреслила жорстока війна.
“Коханий навчався у Коломийському індустріально-педагогічному технікумі, був учасником Революції Гідності, — каже дружина воїна Руслана. — Де ми познайомились? У спортзалі, я працювала там адміністраторкою, а Володя часто займався. Він відразу підкорив моє серце любов’ю, турботою, щирістю. Вже у розпал великої війни обоє зрозуміли, що найбільше боїмось втратити одне одного, тому 2 вересня 2023 року розписались. І дуже хотіли дітей. Але...”
Володимир Крицький став на захист рідної країни у перші дні повномасштабного вторгнення, попри те, що армійського досвіду не мав. Сказав тоді нареченій: “Не хочу, аби наші майбутні діти знали, що таке війна”.
“Чоловік служив у 102-й бригаді ТрО, мав позивний “Ведмідь”, — провадить далі дружина. — Він не любив розповідати про війну. Мабуть, не хотів, щоб ми переживали й не спали ночами. Але побратими кажуть, що Володя був мужнім і професійним воїном. Втім, мабуть, найкраще про його службу кажуть нагороди, а їх було немало — “Сталевий хрест”, відзнака “За бойову звитягу”, медаль “За відвагу”.
Наприкінці вересня 2024-го Руслана проводжала чоловіка з відпустки знову на передову. “Якби ж знала, що це востаннє, нізащо не відпустила б, — гірко зітхає співрозмовниця. — Ми порозмовляли 26 грудня о 15.52, а о 16.20 коханий загинув. Він був сержантом з матеріального забезпечення і в той день, як завжди, завозив провізію і боєкомплекти на позиції. Аж раптом у його машину влетіло одразу два ворожі дрони. Чоловік отримав травми, несумісні з життям, і згорів... Сталось це у населеному пункті Зелений Гай на Запоріжжі”.
Поховали Володимира Крицького у рідному селі. Дружина створила петицію з проханням присвоїти воїнові звання Героя України (посмертно).
