Не так давно неподалік села Довжик на Чернігівщині невідомі підірвали та знищили колону загарбників, яка прямувала до населеного пункту. Тож коли росіяни зрештою захопили його, стали шукати винуватців. Ходили від хати до хати й випитували, хто це зробив. Дійшла черга і до будинку Куличенків, де мешкав 33 річний Микола з братами Євгеном, Дмитром та сестрою Іриною. Дівчина незадовго перед цим пішла до подруги, і це її врятувало.
“До нас прийшли не рядові солдати, а офіцерські чини, — згадує Микола Куличенко. — Мене з братами вивели на подвір’я, наказали стати на коліна, а самі взялися проводити обшук у хаті. Знайшли форму Євгена, який свого часу служив у десантних військах. Вимагали, аби зізнався у скоєному, гамселили дерев’яною битою. Але брат заперечував причетність до знищення колони. Тоді усім нам трьом зв’язали за спиною руки і кинули у кузов вантажівки”.
Братів привезли на пилораму в село Вишневе — у приміщення, де було ще 12 осіб, зокрема поранені українські військові. Допити тривали три дні.
“По одному виводили в окреме приміщення, пхали в рот дуло пістолета і били металевим прутом до непритомності, — каже Микола. — У росіян не було жодних доказів. Тож ми сподівалися, що нас відпустять. Та четвертого дня нам зав’язали очі, зв’язали руки та ноги скотчем і повезли в лісосмугу, де змусили стояти на колінах. У цей час декілька росіян копали яму. Пролунали постріли. Першим упав старший брат, потім молодший...”
Миколі вистрелили в обличчя. Але куля потрапила в щоку і пройшла навиліт біля вуха. Один із росіян штовхнув його ногою в яму. Микола зрозумів, що в нього з’явився шанс вижити, тому вдав мертвого. Окупанти присипали тіла розстріляних землею і поїхали геть. Скільки пролежав у могилі поруч із мертвими братами, Микола не пам’ятає. Достеменно не може пригадати, як із зв’язаними руками та ногами вдалося вибратися із засипаної могили.
“Було важко дихати, — каже хлопець. — Я довго крутився в різні боки, аж доки відчув свіже повітря. Коли вибрався з могили, надворі була глуха ніч. Звільнив руки та ноги від скотчу. Вдалині побачив світло у будинках і пішов у тому напрямку. Обминув ворожий блокпост та постукав у першу-ліпшу хату”.
На щастя, тут жили милосердні люди, дали прихисток.
...Додому Микола повернувся уже після звільнення села.
“Могилу братів вдалося відшукати 18 квітня, на день народження Жені, а ховали їх 21 квітня — у день іменин Діми, — каже Микола. — Мені недавно виповнилося 33 роки — вік Ісуса Христа. Можливо, цей збіг і врятував життя? Вважаю, мені неймовірно пощастило. Це наче воскреснути. Про пережите нагадує лиш шрам на обличчя. І неймовірний біль у серці за братів...”
За фактом розстрілу братів обласна прокуратура розпочала кримінальне провадження щодо воєнних злочинів рашистів. Правоохоронці підтвердили, що в убитих були зв’язані руки і ноги, а на очах — пов’язки.
Обидва дістали вогнепальні поранення в голову.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як рашисти знищили частину селекційного центру України
