Страшну звістку про загибель чоловіка Юлії Скрипник принесла “циганська пошта”. Кобеляки, що на Полтавщині, місто невелике, тут швидко поширюються новини. Жінці зателефонувала знайома і запитала: “Це правда... що... учора загинув Олексій?” .
...Дев’ятого червня, менш ніж за місяць до трагедії, Олексій і Юлія одружилися.
“Ми вісім років збиралися оформити стосунки, — ділиться Юлія, — але зволікали. І ось за два дні до від’їзду на фронт коханий приходить до мене на роботу з букетом червоних троянд. Із ним — чотири донечки (дві старші — від його першого шлюбу, одна — моя від першого шлюбу і наймолодша — наша з ним спільна), всі аж сяють від щастя: вони знали секрет, якого ще не знаю я.
За два дні до від’їзду на фронт коханий приходить до мене на роботу з букетом червоних троянд. Із ним — чотири донечки...
Виявляється, Олексій записав нас на реєстрацію шлюбу у рацсі. У мене навіть часу переодягнутися не було. Ми домовилися, що вінчання і весілля будуть після війни, а того дня одруження відсвяткували морозивом біля фонтану. Дівчатка отримали від тата-нареченого подарунок на згадку про цей день: однакові ланцюжки з горошинкою. Діти так тішилися!”
Олексій був надзвичайно уважний і до рідних, і навіть до незнайомих людей, розповідає Юлія. Якось на початку війни після чергування в теробороні на блокпосту втомлений, змерзлий заходився лагодити зламаний дитячий візочок. Виявляється, це в когось із переселенців сталася біда...
46-річний Олексій Скрипник не був професійним воїном, у мирний час працював інспектором з охорони природно-заповідного фонду регіонального ландшафтного парку, з 2014 року — волонтерив.
“24 лютого без вагань пішов у військкомат, — розповідає його молодша сестра Світлана. — Переконати брата в тому, що люди з такими золотими, як у нього, руками і в тилу потрібні, було нереально. Сказав мов відрізав: “Я не чекатиму, доки ворог прийде у мій дім!”
У перші дні війни Олексій Скрипник був призваний до роти охорони територіального відділу Полтавського центру комплектування та соцпідтримки. Під час навчань здобув навички стрільця. У травні був призваний та зарахований до списку особового складу 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
3 липня у районі села Вершина Бахмутського району, що на Донеччині, солдат Скрипник, ризикуючи життям, виніс із поля бою пораненого побратима. 5 липня противник накрив артилерійським вогнем бойову позицію, на якій перебував Олексій. Він залишався там одним з останніх, щоб дати змогу відійти підрозділу. У момент, коли під мінометним вогнем надавав медичну допомогу пораненому бійцю, прикриваючи його своїм тілом, зазнав смертельного поранення...
До того страшного дня вони з дружиною змогли поговорити лише раз, та й тоді — 20 секунд. Чоловік встиг запитати, як діти, і сказати, що він усіх дуже любить.
Його поховали на Алеї слави міського кладовища у Кобеляках. Олексія Скрипника нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Посмертно.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історію двох братів, які загинули на війні
