У складі 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр” захисник брав участь у боях за Бахмут, Часів Яр, Торецьк, Покровськ.
Удома ж на нього чекала кохана — вони зовсім недавно одружилися. Рідні й досі не можуть змиритися з цією великою втратою.
“Два місяці, як Жені нема. Та не було, мабуть, і хвилини, аби не згадувала про нього. Таких людей справді одиниці — добрих, щирих, які вміють любити свою родину та землю, — із сумом каже дружина воїна Олександра Гарбуз. — У мирному житті Євген працював у Костянтинівському вищому професійному училищі, був майстром виробничої справи та інструктором з водіння. Захоплювався машинами й мотоциклами. Після закінчення війни Женя хотів відкрити власну СТО, мріяв купити собі нову машину й мандрувати нею всією Україною. Та не судилось”.
З майбутньою дружиною Євген познайомився, коли вона звернулася з проханням поремонтувати машину. У вільний час костянтинівець лагодив автівки у своєму гаражі.
“У нього були золоті руки, він з легкістю виконав усі роботи, — пригадує жінка. — Ми ще й приємно поспілкувались, адже мали багато спільних тем. Євгенові імпонувало те, що я волонтерю. Одного разу він зателефонував, запропонував поїхати на каву. Я погодилась. Спершу ми зустрічались, а потім почали жити разом. Своєю турботою та любов’ю він розтопив моє серце. Женя полюбив і моїх дочок — Анастасію та Діану. Він мріяв ще про доньку й сина. У квітні 2024 року ми розписались, влаштували маленьке весілля. Але наше щастя тривало недовго”.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Євген допомагав землякам евакуюватися з Костянтинівки, вивіз дуже багато людей з небезпечних місць, сприяв у відновленні понівечених будинків. А в лютому 2023-го став на захист Батьківщини.
“Багато Євгенових друзів воювали. Він часто казав: “Вони боронять Україну, а я тут гайки кручу”, — згадує дружина. — Коли чоловік заявив, що має два дні на збори, я вивезла дітей у безпечніше місце до рідних, сама ж повернулась у Костянтинівку, щоби частіше бачити коханого”.
У складі 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр” водій-стрілець Євген Гарбуз боронив Бахмут, Кліщіївку, Часів Яр, Мирноград, Покровськ і рідне місто. Потім перевівся у відділення зв’язківців.
“Чоловікові подобалась військова справа, він багато читав, навчався, бо прагнув удосконалити знання. Мав позивний “Пікачу”, адже був веселим та міцної статури. І навіть у критичних ситуаціях міг покращити настрій будь-кому. Побратими казали про Євгена так: “Це людина без страху, без довгих вагань: треба — значить ідемо. З ним було легко й просто, хоч у вогонь, хоч у воду. Він у будь-якій ситуації залишався позитивним і з холодним розумом”. Востаннє я чула голос коханого 10 травня цього року буквально за декілька хвилин до трагедії, — зауважує Олександра. — Він їхав Костянтинівкою, поспішав до побратимів, аби допомогти їм полагодити обладнання. Зателефонував, сказав, що скоро побачимося. А за якусь секунду в автівку поцілив ворожий дрон. Женя загинув. Коли він перестав брати слухавку, я забила на сполох і поїхала його шукати. Як побачила розбиту машину, то серце стиснулось”.
Рідні полеглого воїна вирішили, що у Костянтинівці ховати його небезпечно, бо по місцевому кладовищу вже неодноразово прилітали КАБи. Вічний спочинок захисник знайшов на Алеї Слави у Краматорську.
