Сотні лемків урочисто крокують через Монастириськ, що на Тернопільщині. Діти й дорослі в національних українських та етнічних лемківських костюмах вигукують “Витаме!”, що означає “вітаємо” їхньою говіркою. Попереду несуть синьо-жовтий стяг. Ходу супроводжує гра духового оркестру. Це — ХХІІ Всеукраїнський фестиваль “Дзвони Лемківщини”!
Лемки — це етнографічна група українців, яка походить із Лемківщини, розташованої у карпатських Бескидах на території сучасних України, Польщі та Словаччини. 1944 — 1947 роки — трагічні для лемків. Внаслідок обміну населенням між комуністичною Польщею та Радянською Україною приблизно 95 тисяч осіб примусово переселили на територію УРСР. Ще 30 — 40 тисяч — під час операції “Вісла”.
85-річна Ганна Курило — із Підгороднього, що неподалік Тернополя. Жінка згадує, що довелося пережити її родині у ті страшні роки. “Нас виселили з рідного села Яселко (у Польщі. — Ред.) у 1946 році. Тато тоді поїхав на заробітки в Чехію, а до мами зі мною і 9-місячним братиком прийшли поліцейські, — розповідає жінка. — Мама змогла взяти з собою лише пелюшки братикові... Везли нас у брудному товарному поїзді. Висадили на Тернопільщині. В одній з хат нас прихистили. То був непростий час — ми варили картопляне лушпиння, лободу. Виживали, як могли. Братик, на жаль, не витримав цього й помер”.
На фестивалі збирають підписи на підтримку петиції до президента України з проханням внести зміни до законодавства й надати людям, яких було примусово переселено з території сучасної Польщі, статус депортованих осіб. 85-річна Ольга Околович із Підзамочка залишає свій підпис під документом.
“Депортація — велика трагедія мого дитинства, — розповідає Ольга Околович. — Коли нас виселяли із рідного села Ріпник (Польща. — Ред.), мені було 9 років. Як же це страшно — назавжди залишати свій дім! Пам’ятаю, як люди цілували стіни, ікони, пороги. Нам так шкода було покидати все, ми так сильно плакали... Тому дуже хотіла б, аби людей, які потраждали від цих жахливих подій, офіційно визнали депортованими. Для нас це важливо”.
СКУШТУЙТЕ МАСТИЛО!
На дводенний фестиваль приїхали гості з різних регіонів України, а також із Канади, Австралії, Словаччини. Фестивальний майданчик облаштовано посеред лісу, в урочищі Бичова. Тут навчають, як зав’язувати хустку по-лемківськи, розповідають кулінарні секрети лемківської кухні.
Господині Монастириської громади приготували автентичні страви для всіх охочих. Росіл, ябчанка, бандуряники, киселиця, їдло з грибів... Смакота! А 51-річна Тетяна Лехацька із села Дубенка приготувала на фестиваль мастило — стародавній лемківський соус.
“Для приготування соусу візьміть три літри молока, 5 яєць та склянку борошна, — розповідає жінка. — Два літри молока закип’ятіть. А у літр, що залишився, додайте яйця, борошно, ретельно змішайте до однорідної маси. Коли молоко закипить, то суміш вилийте туди і ретельно помішуйте, щоб не утворювалося грудочок. Далі додайте спеції за смаком і зверху посипте шкварками. Хай смакує!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як несправедливість і борги змусили сім'ї шахтарів вийти на протести разом із дітьми
