Ще з 2014 року уродженець Запорізької області Ігор Предеус боронив Україну від ворогів. Після великого вторгнення чоловік теж одним із перших пішов воювати. Улітку 2022-го зв’язок із солдатом обірвався. Лише через 14 місяців пошуку Ігор повернувся додому з ворожого полону. На жаль, на щиті.
“Ігор виріс у селі Новоселівка біля Гуляйполя, — розповідає Ірина Предеус, мама воїна. — Після школи вступив до Бердянського державного університету на фізико-математичний факультет. Далі пройшов строкову службу в Десні на Чернігівщині, одружився. В Ігоря та його дружини народилося двоє дітей — Богдан та Евеліна. Молоді жили у Запоріжжі. Син працював на місцевому масложиркомбінаті”.
Те, що у 2014 році Ігор добровільно вирушив на захист України, для матері не стало несподі ванкою. Каже, що син завжди був великий патріот.
“Ігор воював у складі 23-ї бригади на Маріупольському та Донецькому напрямках, — продовжує пані Ірина. — Знаю, що сина дуже поважали побратими, адже він був досвідчений та професійний боєць. Після демобілізації мешкав у Дрогобичі. Працював на місцевій металобазі”.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, атовець долучився до лав ЗСУ. Воював на Донеччині у складі 5-ї окремої штурмової бригади, був снайпером.
“З Ігорем ми дружили ще зі школи, постійно спілкувались, — розповідає подруга воїна Катерина Приходько. — За два дні перед його зникненням розмовляли телефоном. Я вмовляла його звільнитися з війська. Річ у тім, що друг мав поранення, контузію, через яку змушений був носити протез у вусі. Але у відповідь чула лише одне: “Не можу по-іншому, зі мною “зелені” 20-річні хлопці, а я маю досвід”. Ігор казав, що скільки зможе, стільки боронитиме Україну.
29 серпня 2022-го зв’язок з ним обірвався. Ігор зник безвісти у населеному пункті Озиринівка Донецької області після артобстрілу. Серед загиблих його не було. Ми шукали, де тільки можна, і вірили, що він живий. І лише більш ніж через рік знайшли тіло Ігоря, точніше — його останки. ДНК по батьківській та материній лінії збігалося на 99,9%. Найімовірніше, Ігоря взяли в полон. За словами його побратима, який також був у цьому бою, він бачив, що росіяни Ігорю прострелили ноги й забрали з собою. Вірю, що смерть його була швидка та безболісна. Бо той факт, що тіло по лікті без рук, наводить на страшні думки. Наш Ігор був снайпером, а вороги мстиві й бездушні. Це страшний розпач, коли мама дивиться на заморожені останки свого сина востаннє, бо додому його вже привезуть у закритій труні! У такі хвилини розумієш, що ціна нашої перемоги — неосяжна”.
Поховали Ігоря Предеуса у Дрогобичі на Алеї Слави. Рідні згадують: він так хотів після перемоги повести їх у похід, показати красу карпатських гір. Не судилось...
