Львів’янин Любомир Тазаєв став на захист України ще 2014-го. Тоді він рік служив за мобілізацією. Пів року був на Донеччині, ще пів року — на Луганщині. Звістка про повномасштабне вторгнення росії застала чоловіка у Польщі, де він працював на будівництві. Любомир, не вагаючись, звільнився з роботи і вирушив додому, щоб знову піти на фронт.
“Мамо, підготуй мені речі — я йду на війну”, — зателефонував син перед поверненням. Я не відмовляла його, — ділиться пережитим Анна Тазаєва. — Знаю, що він усе одно вчинив би по-своєму. Любчик на вдачу був урівноважений. Якщо мав іншу позицію, не сперечався, а вислуховував протилежну думку, висловлював свою і робив так, як вважав за потрібне.
Зрештою, я розуміла: якщо мій син не приїде з-за кордону і якщо таких буде багато, то хто захищатиме країну? Разом з Любомиром у Польщі був ще мій старший син Сергій і племінник Ярослав. Усі вони повернулися в Україну...”
Пані Анна підготувала бронежилет і каску, які зберігали вдома ще після повернення сина з АТО. “Тоді, — каже вона, — ми купували амуніцію власним коштом. Бронежилет і каска лежали в комірчині. Каска трохи поіржавіла, я її почистила...”
До речі, у 2014 — 2015 роках Любомир Тазаєв служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Після демобілізації його нагородили відзнакою Президента України “За участь в АТО” та хрестом “За мужність”.
Повернувшись на початку березня з Польщі, Любомир наступного ж дня подався до військкомату. Далі його скерували до Яворова на Львівщині, де базується 24-та бригада, а через тиждень — на Схід, у Попасну. Служив у 2-му артилерійському самохідному дивізіоні.
“Дуже добре пам’ятаю день, коли син 2015 року повернувся з АТО. Сподівалася, що і цього разу зустрічатимемо його”, — не стримуючи сліз, каже мати бійця.
Дуже добре пам’ятаю день, коли син 2015 року повернувся з АТО. Сподівалася, що і цього разу зустрічатимемо його.
Пані Анна розповідає, що Любомир був надзвичайно добрий і щедрий.
“Він постійно купував гостинці для мене і племінниць, — каже мати. — Не раз було таке, що позичав гроші товаришам. Мені на це казав: “Мамо, я ще сім’ї не маю, а от у нього дружина, діти — треба допомогти”.
А ще Любко дуже любив тварин — і котів, і собак. Часто прихищав чотирилапих у зоні бойових дій. І мені казав: “Я заберу цього пса, цього кота додому. Не кину ж їх напризволяще!”
Із фронту син телефонував та писав матері при кожній нагоді. Зв’язок із сином жінка втратила напередодні Великодня. “Остання телефонна розмова в мене з Любчиком була за тиждень до його загибелі, — згадує пані Анна. — Ми домовилися, що передамо йому взуття. Згодом я надіслала фото тактичних кросівок, які ми купили. Але відповіді не було. Далі дзвонила, писала — не відгукувався.
Ось зачитаю вам останні мої повідомлення: “Любик, передзвони терміново!”, “Що в тебе? Чому не відповідаєш?”, “Любик, відпиши!”, “Де ти? Завтра йду тебе шукати...”
Родина думала, що Любомир, можливо, важко поранений або в полоні. Але у військовій частині матір приголомшили страшною звісткою: “Ваш син загинув...”
Любомир поліг під Катеринівкою, що в Попаснянському районі. Президент нагородив солдата Любомира Тазаєва орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Посмертно.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як українці зустрічають ЗСУ у звільнених селах і містах
