Ганна Фечка — колишня вчителька, виховала не одну сотню учнів. “Спокійна, розумна, добра, працьовита, за довгий вік ні з ким не сварилася”, — кажуть про неї рідні й знайомі. А якщо десь і бували суперечки, то мудро поступалася.
“Мама народилася у багатодітній селянській родині, де виростали аж восьмеро діток. Була п’ятою”, — розповідає Марія Боднар, донька довгожительки. Анничка закінчила шість класів народної школи в Іршаві. Продовжила навчання у селі Білки, за 12 кілометрів від дому. Тут дівчина вивчила чеську, латинську та німецьку мови. До школи часто ходила босою. Лише перед тим, як зайти в приміщення закладу, мила в потічку ноги й одягала “топанки” (жіноче взуття. — Авт.). Згодом тямуща юнка здобувала знання у Мукачівській вчительській семінарії, де готували педагогів початкових класів. Це були часи панування Угорщини, тож дівчині довелося вивчити ще й угорську.
У Мукачеві Ганна познайомилася з майбутнім чоловіком — Іваном Фечкою, у якого було важке дитинство. Трирічним хлопчик залишився без матері, а виховувала його тітка. Іван рано почав працювати. Трудився на залізниці, закінчив Хустську гімназію. Молоді люди почали дружити, але до їхнього весілля було ще декілька років.
У 1943-му дівчина працювала вчителькою початкових класів у селі Присліп Міжгірського району. Та недовго. Біля села проходила оборонна лінія Арпада і йшли важкі бої. Жителів Прислопа евакуювали. Молода педагогиня повернулася додому. Згодом стала студенткою історичного факультету Ужгородського університету. А після закінчення вишу викладала в рідній Іршаві історію, географію й астрономію.
На той час її друг Іван працював у відділі соціального забезпечення. Молодята врешті вирішили поєднати свої долі. Весілля було маленьке, молодіжне. Після одруження Іван вступив на фізико-математичний факультет Ужгородського університету, працював учителем фізики. “Батьки дуже любили одне одного, прожили разом 54 роки, — продовжує Марія Боднар. — Виховали двох дітей, дочекалися внуків і правнуків. Мамка довго працювала вчителькою географії. У неї був навіть історично-географічний загін “В глибину сторіч”, учасники якого активно вивчали історію й природу Закарпаття — ходили на екскурсії та в гірські походи, часто бували на Говерлі, навіть спускалися у шахту в селі Ільниця”.
А ще закарпатка замолоду була доброю господинею. “Мамині голубці, смаженина, запечена курка з начинкою із кукурудзяної муки, тістечка з горіхами — це неймовірна смакота, — мовить донька пані Фечки. — Варити та пекти її навчили у Мукачівській вчительській семінарії. Як і плести шпицями й гачком, правил доброго тону тощо”. На пенсії жінка почала багато вишивати: і серветки, і наволочки, і настінні килими.
До речі, довгожителями були й брати пані Ганни, які прожили до 90 років. “Мама — велика оптимістка, ще декілька років тому ходила до храму, а нині молиться за всіх рідних удома, — каже пані Марія. — Про війну ми їй лише частково розповідаємо, бережемо здоров’я. Вона добре пам’ятає воєнне лихоліття 1940-х, тоді загинув один з її братів”.
Життєвим кредо Ганни Фечки завжди були розсудливість та поміркованість. Вона виросла у великій родині, тому навчала та й навчає всіх рідних бути дружними й допомагати одне одному. Каже: коли в кожній сім’ї буде мир та лад, то і світ стане кращим, і люди житимуть довше.
