Чи врятують Україну розстріли чиновників

-- А ви голосувати ходили?

-- А чого знову "галасувати"? Стріляти вже їх всіх треба.

Ця коротка недільна розмова між двома знайомими перед входом до виборчої дільниці, мабуть, якнайкраще ілюструє певні тенденції в суспільних настроях.

Треба визнати, що їх активно підігрівають і політики. Я без труднощів знайшла відразу три яскраві думки на цю тему, висловлені останніми днями.

Наприклад, нардеп від “Народного фронту” Михайло Гаврилюк, відомий майданівець “козак Гаврилюк”, прогнозує криваву розправу над владними чиновниками. Ось що він дослівно сказав: "Мені здається, що наступний Майдан почнеться рано-вранці і ввечері закінчиться. Багато наших
воїнів повертаються з передової. Вони забіжать у Верховну Раду, “зламають” всіх чиновників, приставлять їх до стінки і розстріляють. І на цьому закінчиться третій Майдан”.

Інший політик, керівник Радикальної партії, народний депутат Олег Ляшко зробив днями ще серйознішу заяву. Він пообіцяв своїм виборцям... особисто розстріляти десятки суддів і прокурорів: “Я клянуся, що, коли Радикальна партія прийде до влади, ми в назіданіє потомкам розстріляємо, я особисто розстріляю десяток прокурорів і десяток суддів – я сам особисто почну. І з цих подонків почнемо”, - пообіцяв Ляшко.

І якщо ви думаєте, що готовність до розстрілів демонструють тільки радикальні політики, то це не зовсім так. Цілком ліберальний Єгор Соболєв цими днями констатував, що терпець людям уривається.

"Суспільство не пробачить! Євромайдан нікуди не дівся, велика кількість його учасників пішли на війну за незалежність, здобули там безцінний досвід і повернулися звідти зі зброєю. Якщо суд не допоможе цьому, країна вибухне. Будуть суди Лінча", - пророкував Соболєв перед засіданням Конституційного Суду, який, як можна припустити, планує скасувати закон про люстрацію.

Тема радикального бунту, здається, поступово починає набувати популярності у всіх верствах. На жаль, ці страшні слова двох відомих українських політиків - не просто їхні фантазії, це  відображення суспільних настроїв, що нині панують у державі. Дедалі частіше від людей можна почути, що треба, аби хтось всіх тих чиновників перестріляв.

І усе це на тлі дальшого зростання протестних настроїв у суспільстві. Соціологи константують, що вже 53% людей готові знову йти на Майдан. Найдраматичніше у цьому те, що в 2013-му, за декілька тижнів до Майдану, таких людей був лише 51%.

Чому українцi, якi ще два роки тому виходили на Майдан заради європейського майбутнього, встановлення демократичних цiнностей, тепер дедалi бiльше хочуть такої кривавої розправи над тисячами людей, надiлених владою?

Про це - в розмовi газети "Експрес" з кандидатом психологiчних наук, завiдувачем лабораторiї
соцiально-психологiчних технологiй Iнституту соцiальної та полiтичної психологiї НАПН України Павлом Фроловим i кандидатом фiлософських наук, полiтологом Сергiєм Грабовським.

-- Чому серед людей виникають такi настрої? Якi обставини сприяють їх поширенню?

П. Фролов: -- Вiдчуття неспокою, зброя на вулицях, слабка влада у столицi i майже вiдсутня в регiонах. Це все речi, що бачили Париж наприкiнцi 50-х, чилiйська столиця Сантьяго наприкiнцi 70-х, Белград наприкiнцi 80-х.

Вiдповiдь на хаос всюди завжди одна: люди хочуть сильної руки. Чому так вiдбувається? Насправдi це просте й очевидне питання.

До складних перетворень у державi людей треба готувати, проводити роз'яснювальну роботу. В Українi нинi цього немає. Людям важко збагнути, що вiдбувається, їм нiхто не пояснює, вони досi здебiльшого не знають, як можуть вплинути на владу i проконтролювати її в демократичний спосiб. Отже, за таких умов бачать лише один логiчний вихiд: розстрiляти всiх поганих i посадити на
їхнє мiсце хороших, патрiотiв, народолюбцiв.

С. Грабовський: -- Основна причина нинiшнього потягу українцiв до радикальних методiв наведення ладу в державi, на мою думку, - це недовiра населення до всiх органiв влади. За соцопитуванням, нинi єдиний полiтик, якому довiряють бiльше українцiв, анiж не довiряють, - це львiвський мiський
голова Андрiй Садовий. Натомiсть уряду, правоохоронним органам, судам, вiдповiдальним за порядок i дотримання законiв, громадяни не вiрять. I навiть щодо дiй чинного Президента бiльшiсть людей в державi мають серйознi сумнiви. Коли легiтимна влада не має авторитету в народi, народ починає шукати iнших авторитетiв, сильнiших за владу.

-- Якою має бути "сильна рука", згiдно з уявленнями українцiв? I що має робити ця сила, щоб догодити людям: швидко забезпечити справедливiсть у країнi й вiдмовитися вiд влади чи встановити стiйкий авторитарний режим на багато рокiв?

П. Фролов: -- Людей, якi прагнуть дiєвої сили в Українi, можна умовно подiлити на двi групи. Перша - це тi, хто хоче при владi авторитарного лiдера. Для когось iдеальним прикладом такого лiдера дотепер є Сталiн, особливо йому симпатизують у схiдних областях України. В деяких захiдних
регiонах популярнiше сумувати за "нiмцем" - жорстокою нiмецькою владою, що iснувала на початку Другої свiтової й не була тут такою жорстокою щодо українцiв, як у центрi й на сходi країни (захiднi
землi належали до iншої окупацiйної адмiнiстрацiї).

Натомiсть iншу групу становлять люди, якi хочуть народного повстання, такої собi Колiївщини. Згiдно з уявленнями цих людей, кривава сила має йти з низiв, один iз варiантiв - це повстання загартованих вiйною бiйцiв, що повернулися з Донбасу.

С. Грабовський: -- Українцям не потрiбен стiйкий авторитарний режим. Нинiшнiй запит на "сильну руку" в народi - це вiдповiдь на безлад у країнi, на недотримання законiв, якi у нас iснують вже багато рокiв.

Згадаймо, пiсля Помаранчевої революцiї були дуже схожi настрої у суспiльствi: безхребетнiсть Вiктора Ющенка породила потужний суспiльний запит на сильного керiвника. Зрештою до влади прийшов Янукович. Але такий режим людям не сподобався ще бiльше, нiж безхребетнiсть Ющенка, - i, як наслiдок, ми мали другий Майдан.

Люди сподiвалися, що нова революцiя принесе реформи i справедливiсть, але цього знову не вiдбулося, i знову маятник суспiльних настроїв хитнувся в iнший бiк. Якщо чинна влада не братиме це до уваги, то така ситуацiя може мати дуже прикрi для України наслiдки.

В умовах тотальної корупцiї, неефективного державного управлiння, кумiвства i загального зубожiння населення, пов'язаного не стiльки з об'єктивною економiчною ситуацiєю, скiльки з дiями олiгархiв, люди шукають передусiм захисту й справедливостi. Народ очiкує появи такого собi українського де Голля - завзятого бойового генерала, який прийде, вiзьме владу в кулак i покаже всiм корупцiонерам та олiгархам, де має бути їхнє мiсце.

-- А скiльки людей в нашiй державi, серед тих, хто прагне силового вирiшення проблем, реально готовi до такого сценарiю?

П. Фролов: -- У своїй бiльшостi українцi навряд чи готовi до масових розстрiлiв чиновникiв i встановлення жорсткої диктатури. Однак  нинi серед людей чимало прихильникiв чогось на кшталт торiшньої "смiтникової" люстрацiї. Iсторiї з полiтиками, яких пiсля Майдану натовп iз насолодою
саджав у смiтники, поливав зеленкою, закидав яйцями, а подекуди й жорстоко бив, свiдчать, що чимало українцiв вважають такi методи тiлесного та психологiчного насильства дiєвiшими, нiж демократичнi форми суду i покарання.

Водночас тим людям, якi побували на передовiй, бачили кров i вбивства, самi вбивали ворога, не важко взяти до рук зброю i пiти вiдстрiлювати чиновникiв. Таких людей ще не дуже багато, але якщо вони дiйдуть до того, що полiтики - це ворог, то зупинити кривавий сценарiй буде дуже важко. Перший дзвоник ми вже маємо - граната в бiк правоохоронцiв пiд Верховною Радою, яку кинули пiд час ухвалення змiн до Конституцiї.

-- Чи може хтось скористатися цими суспiльними настроями з певною метою?

С. Грабовський: -- З одного боку, цим могла б скористатися чинна влада. За нинiшнiх обставин народ пробачив би державi певнi антидемократичнi дiї задля наведення ладу. Але український державний апарат наскрiзь пронизаний корупцiєю i не здатен до такого маневру.

Тому, значно ймовiрнiше, ситуацiєю можуть скористатися певнi полiтичнi угруповання, що прагнуть прийти до влади. Найгiрше в цiй ситуацiї те, що пiдхопити народнi вiяння можуть далеко не наймудрiшi полiтики, а крикуни-радикали без будь-якого чiткого плану на майбутнє. Як-от Максимiлiан Робесп'єр, що прийов до влади у Францiї на хвилi Великої французької революцiї. Вiн був поганим оратором, поганим керiвником i вирiшував кризу дуже жорстоким методом - за допомогою гiльйотини. Лише з 20 червня до 27 липня 1793 року (мiсяць i один тиждень!) за його наказом у Парижi стратили 1366 осiб... Влада Робесп'єра грунтувалася на єдинiй його позитивнiй рисi: вiн був непiдкупним, на вiдмiну вiд решти тогочасних полiтикiв Францiї. Але, зрештою, у результатi заколоту його заарештували i стратили. А заляканi ним учора консерватори встановили режим антиякобiнської реакцiї (якобiнцi - лiворадикальне полiтичне угруповання, лiдером якого був Робесп'єр. -- Ред).

-- I все-таки, на вашу думку, чи достатньо ймовiрним є прихiд до влади нового авторитарного лiдера пiсля народного повстання?

П. Фролов: -- Кривавi сценарiї рiдко мають позитивний фiнал. Особливо це стосується народних повстань, тобто кровi, пролитої не диктатором, а внаслiдок бунту широких народних мас. Адже пiд час таких подiй руйнуються державнi iнститути, до влади приходять люди, що не вмiють керувати
державою. I в пiдсумку народ програє, а високi посади здобувають жорстокi, цинiчнi люди, якi починають пригноблювати свiй народ.

С. Грабовський: -- Велика французька революцiя, яку я вже згадував, закiнчилася через чотири роки пiсля страти Робесп'єра.

Нашiй державi, на мою думку, нинi потрiбен iнший тип лiдера - свiй Пiлсудський чи Маннергейм. Обидва були досить авторитарними державними дiячами, але, водночас, вони були освiченими й некорумпованими людьми, тож жорсткими методами зумiли домогтися позитивних результатiв для своїх країн - Польщi й Фiнляндiї.

-- Нинi важко уявити, щоб у Європi з'явилося багато людей, що прагнутимуть жорсткої силової розправи над чиновниками. Як європейцям вдалося вiдiйти вiд таких методiв вдосконалення влади? I що  мало б бути тим суспiльним балансом, який забезпечував би i розвиток, i мир водночас?

-- Розвинутi європейськi країни йшли до цього дуже довго, крiзь вiйни та революцiї. Але Захiдна Європа зробила правильнi висновки з часiв Другої свiтової, усвiдомивши, що будь-яка диктатура завжди має криваву розв'язку. Захiдний свiт зрозумiв цiннiсть закону, демократiї, людського життя, тож там нинi нiкому серйозно й на думку не спадає, що шлях узурпацiї влади й насильства - це правильно.

Натомiсть Україна ще не вийшла з неоколонiального стану, не позбулася повнiстю радянського тоталiтаризму. Наша країна ще мусить пройти дуже складний, тяжкий шлях до побудови нормального нацiонального демократичного суспiльства.

Надто повiльне впровадження реформ у державi та неефективна боротьба з корупцiєю доводять багатьох людей до вiдчаю. Тож не дивно, що дедалi бiльше українцiв знову хочуть сильної руки, як i два роки тому. Полiтики цим манiпулюють. А натомiсть мали б, принаймнi керуючись iнстинктом самозбереження, рiзко пришвидшити темп реформ i покращити якiсть життя людей. Бо до нового лиха ми стали дуже близькими.

Олександра ТАМКОВА, газета "Експрес", фото Reuters

До речi

А ви готовi?

Бiльш як половина громадян України (53%) готовi вийти на акцiї протесту в разi значного погiршення умов життя.

Про це свiдчать результати опитування, яке провела соцiологiчна група "Рейтинг". Водночас 28% опитаних вважають, що краще терпiти матерiальнi труднощi заради збереження в країнi порядку.

Соцiологи наголосили, що цi показники перевищують тi, що були зафiксованi у груднi 2013 року. Тодi на протест готовi були вийти 50% опитаних громадян i 29% опитаних готовi були терпiти матерiальнi труднощi.

Газета "Експрес" поцiкавилася у вiдомих українцiв, чи готовi вони протестувати i заради чого?

Сашко Ярмола, лiдер гурту "Гайдамаки":

-- Я, якщо i вийду на акцiю протесту, то аж нiяк не вiд того, що стало важче жити матерiально. Сьогоднi всiм нелегко, i це не є приводом для того, щоб вийти на вулицю i вголос про це говорити.
Треба працювати! Не зупинятись! I не лише ходити на роботу, а й гарувати над собою, вчитися на чужих помилках, читати книжки та робити висновки. Я бачу, що ми, українцi, рухаємося в правильному напрямку, але це вiдбувається дуже повiльно.

Iван Марчук, народний художник України:

-- Я вже давно розчарувався у владi, але лише протестами нiчого не доб'єшся. Такi акцiї потрiбнi полiтикам, адже кожен з них має свiй зиск вiд цього. Тiшить лише одне: я вiрю, що затишшя на сходi - це гарний знак, може, вже нарештi закiнчиться вiйна.

Iнеса Братущик, заслужена артистка України:

-- Так, я вийду на акцiю протесту i вiдчуваю, що таких, як я, бiльшiсть. Особливо це стосується пенсiонерiв, яким пiдвищили виплати на сто гривень, а комунальнi збiльшили в рази. Хочеться кричати на весь свiт: "Чому все в нашiй країнi будується на брехнi?". Боюся, що до третього Майдану недалеко! Щоправда, я всiм серцем не бажаю нашiй  країнi ще однiєї революцiї...

Олександр Ксенофонтов, продюсер:

-- Я готовий терпiти всi матерiальнi негаразди заради збереження порядку в країнi, але нiколи не буду мовчати, якщо йдеться про недотримання демократичних свобод громадян.

Катерина ВЛАСЮК, газета "Експрес"

Найважливіше

15.07.2019
:
Історія
Кадр з фільму “Перші шведи”. На карті зображено маршрут представників ямної культури. “Всі ми — укра

Можете не вірити, але науковці підтверджують: у Європи - українські гени! Дослідники переконують, що найбільший генетичний вплив на північних європейців мали переселенці саме з наших територій.

15.07
Актуальне
Фото unsplash.com

Лише гіпотетичні втрати від більшовицької революції та громадянської війни 1917 - 1921 років становлять 3,9 мільйона осіб.

15.07
Актуальне
Фото з фб-сторінки ВМС

"Москітний флот" може відсовувати ймовірну лінію зіткнення з флотом Росії на 50 - 60 миль від нашого берега.

15.07
показати більше