Неймовірна історія Дієго з Буенос-Айреса

 
Якихось два тижні тому ми писали про 49-річного Дієго Карловича Фавіллу з Буенос-Айреса. Він народився і все життя прожив в Аргентині, проте найбільше мріяв знайти своє коріння тут, в Україні. Адже знав, що його дідусь, Дмитро Якимович Чвіль, народився 26 жовтня 1905 року в селі Піща на Волині. Так було вказано у свідоцтві, яке йому передала бабуся...
 
МРІЯ ПРО УКРАЇНСЬКУ РОДИНУ
 
Коли дідусь помер, Дієго було лише п'ять років. Та онук не забув, якого він роду. І у нього з'явилась мрія — відшукати родичів-українців. Пошуки тривали з 1990-х років.
 
"Я писав кільком українцям із прізвищем Чвіль та Чвель, однак ніхто з них не був моїм родичем, — розповідає 49 річний чоловік. — Коли вперше приїхав до України, то дехто з моїх знайомих іноземців, що мали українське походження, знайшов тут свою родину. Мене це надихнуло!"
 
Впродовж останніх чотирьох років Дієго вивчав українську мову, захопився нашою історією, культурою, кулінарією. Аргентинець нині вміє варити борщ, ліпити вареники. А ще співає українські пісні. Однією з улюблених називає "Черемшину". А найсмачнішою українською стравою вважає голубці.
 
 
У колекції аргентинця - десять вишиванок!
 
Днями 49-річний аргентиннець знову побував в Україні. Ми зустрілись з ним у школі української мови для іноземців. Дієго розповів, що часу на пошуки рідних тут у нього вкрай мало, що скоро він повертається до Буеноса. От ми й взялись допомогти йому відшукати своє коріння.
 
Розпочалось усе з публікації в газеті "Експрес". Одразу за декілька днів після виходу в світ статті із заголовком на першій шпальті "Аргентинець Дієго шукає родину в Україні" на нашу сторінку в Facebook написав В'ячеслав Бакун. Мовляв, мати його батька Михайла — Марія, це донька Леонтія Чвеля, брат якого виїхав у Аргентину, тобто Дмитро Чвіль.
 
ТРОЮРІДНИЙ БРАТ ДІЄГО
 
Нагадаємо, що предки Дієго були одними з перших українців, які емігрували до Аргентини в 30-х роках XX століття. У дідуся Дмитра,  за словами Дієго, був старший брат, який залишився тут, у Піщі. Але ні імені, ні віку чоловіка ми не знали.
 
Нам вдалось з'ясувати, що оскільки свідоцтво про народження Дмитру Чвелю видали в радянські часи, то в документі допустили помилку — записали прізвище "Чвель" як "Чвіль".
 
Отже, телефонуємо до 65-річного Михайла Бакуна у Харків — це троюрідний брат Дієго, якщо його дідусь доводився рідним братом Дмитру Чвелю.
 
 
Запис з архіву
 
"Мій дідусь, Чвель Леонтій Якимович, народився у селі Піща Волинської області, — розповідає чоловік. — Він працював у колгоспі, був дуже працелюбною людиною. Про родичів з Аргентини мені розповідала мама. У діда з братом Дмитром була земельна ділянка. Дмитро продав свою частину моєму дідусеві, бо хотів знайти кращу долю за кордоном. Дідусь тоді мав гроші, оскільки займався торгівлею кіньми. Дмитро, за словами мами, взяв гроші й поїхав у далекі світи. Через деякий час він написав братові, що грошей йому вистачило, аби дістатись Аргентини, там він уже влаштувався і залишиться жити.  Про те, чим саме буде займатись, дід Дмитро нічого не написав".
 
За словами Михайла Бакуна, українська родина неодноразово отримувала листи від аргентинської. А якось вони надіслали фотографію.
 
"Навіть я ще пам'ятаю, що на ній було зображено, — веде далі чоловік. — Будинок, дві машини, сім'я. Проте куди ділася ця світлина — невідомо. Адже вся наша родина роз'їхалась. З аргентинцями спілкувалась моя сестра Таня, з Криму. Вона вчителька географії, тому їй все це було цікаво. Якось вона загорілась ідеєю поїхати туди. Але в радянські часи це було важко, майже неможливо. Напевно, на цьому етапі родичі й втратили зв'язок".
 
"У вашої мами Марії були ще брати чи сестри?" — запитуємо.
 
"Так, брат Микола і сестра Параска, — відповідає пан Михайло. — Микола спершу жив у Піщі, а потім одружився в Шацьку. У нього є діти, вони живуть десь на Черкащині. Параска оселилась в Криму. Тоді, в середині XX століття, людей з Волині часто відправляли на роботу до моря. Моя мама Марія з батьком Іваном жили у Піщі. Працювали  в колгоспі".
 
 
У невеличкому селі Піща сьогодні всі тільки й говорять про свого аргентинського земляка
 
"А як ви опинились у Харкові?"
 
"У 1970 році закінчив школу в Піщі й вступив у Луцьке технічне училище. За освітою я — токар, — розповідає чоловік. — Після навчання мене скерували в Харків на практику, на завод. У 1975 році одружився. Та якраз напередодні весілля у нашій родині сталась трагедія. Дід Леонтій жив тоді в Ялті, у доньки Параски. Там трагічно помер — втопився у ванній. А я вже шість років на пенсії".
 
42-річний син Михайла, В'ячеслав Бакун — приватний підприємець, торгує м'ясом. Саме його контакти ми передали аргентинцю Дієго. "Як тільки Дієго знову прилетить в Україну, ми всі разом — відразу поїдемо в Піщу, — каже на прощання Михайло Бакун. — Зрештою, ми приїдемо будь-куди, де він захоче зустрітись. Я не пошкодую на це ні грошей, ні часу!"
 
 
Цю фотографію у соцмережі Дієго підписав так: Україно! Я тебе люблю! 
 
РОДИННА ХАТА ЧВЕЛІВ 
 
Їдемо в рідне село Дієго, у Піщу, аби довідатися більше про його  сім'ю. Попередньо ми звернулись до Шацького районного архіву і за декілька днів отримали відповідь: так, родина Чвелів у Піщі жила, про це свідчать дані з документів, які досі зберігаються в сільраді.
 
Село Піща — на лівому березі річки Копаївки, правої притоки Західного Бугу. Біля в'їзду нас зустрічають двоє чоловіків, уродженців Піщі. Це Микола Шевчук і Михайло Богута. Вони, прочитавши історію аргентинця в нашій газеті, взялися досліджувати родовід Дієго.
 
 
 
Хата і криниця родини Чвелів
 
"Історія Дієго не могла залишити мене байдужим, — каже Михайло Богута. — Я розписав собі на аркуші паперу, де можна шукати родину з прізвищем Чвель. Опитав кількох односельчан, зібрав усі факти і намалював докладний план дій!"
 
Їдемо до сільради повз густі праліси. Заворожуюча краса! Зліва зауважуємо небесно-білу церкву. "Це Казанська церква, — каже пан Михайло. — Є ймовірність, що тут хрестилися Леонтій та Дмитро Чвелі. От було б добре, якби Дієго це побачив!"
 
Біля сільради зібралися місцеві жителі. Кожен хоче додати свою частинку в історію про родину Чвелів.
 
"Я була їхньою сусідкою, — розповідає 63-річна Марія Мельничук. — Донька Леонтія Чвеля, Марія, доводилась подругою моєї матері. Коли вийшла заміж, змінила прізвище на Бакун. У неї народилось четверо дітей, усі вони
роз'їхались світом. Михайло нині живе у Харкові, Володимир у Білорусі, а Тетяна — у Криму. Степан похований у Москві. А сам Леонтій приятелював з моїм дідом. Він, до слова, мав непростий характер, був запальним чоловіком. Про історію з Аргентиною я чула від своєї мами".
 
 
Церква, де, найімовірніше, хрестили родичів Дієго
 
Згідно із записами в Книзі реєстрації облікових документів, з прізвищем Чвель у Піщі жив Леонтій Якимович зі своєю дружиною Євдокією. У них було троє дітей — донька Марія 1922 року народження, син Микола 1927 року народження і донька Параска 1933 року народження. Ось і ще один доказ того, що ми знайшли родичів Дієго!
 
"А навпроти сільради, у зарослях, стоїть хата Чвелів, — веде далі пані Марія. — Її продали, потім у ній жила якась сім'я, але недовго. Тепер дім стоїть порожній".
 
Підходимо до хатинки ближче. Крихітні віконечка, злегка обдерта фарба і єдина лампочка під стріхою. Видно, тут давно ніхто не живе. Трохи зліва зігнувся старенький колодязь. "А біля хати цього року добре вродили яблука й сливи, спробуйте, — каже пан Михайло. — От якби приїхав Дієго й з'їв хоч одне з рідного саду. Ехх...".
 
"І що, він справді так добре говорить українською? — запитує мене пан Микола дорогою до цвинтаря, на якому поховані рідні Дієго. — І співає наші пісні? Серйозно?". Я ствердно киваю. "Ну молодець — наш чоловік!" — каже Микола.
 
На кладовищі знаходимо два надгробні пам'ятники. Тут похована Марія Бакун (Чвель) зі своїм чоловіком Іваном. Жінка померла шість років тому.
 
Історія Дієго вразила мешканців Піщі, вони з нетерпінням чекають зустрічі з аргентинцем.     
 
ДІДУСЬ НЕ ЗМІГ, А Я ПОВЕРНУСЬ
 
Після того, як ми поспілкувались із родиною Бакунів і відвідали рідне село Дмитра Чвеля, одразу ж зв'язалися з Дієго.
 
За декілька днів він повідомив нам: "Я уже спілкувався зі своїм племінником. Він надіслав мені фото брата дідуся. Я такий щасливий!".
 
"А чи хотіли б ви відвідати Піщу?" — запитуємо.
 
"Так, дуже! — відповідає схвильований Дієго. — Я дуже хотів би приїхати в село діда. Він завжди розповідав про ліси Піщі. Я хочу побачити це все на власні очі. Буду далі вивчати українську, щоби вільно й досхочу спілкуватися з моїми земляками. Я вражений! Це такий великий подарунок долі!
 
Мій дідусь Дмитро Чвель завжди хотів повернутись у Піщу, але не зміг. Відчуваю обов'язок — зробити це замість нього.
 
Чекайте мене в гості, я — повернусь!"
 
 
Якщо у Вас не відображаються фото чи відео, перейдіть, будь ласка, до повної версії сайту
 
Головні новини за добу — в нашій щоденній розсилці y Telegram
 
Христина БІЛЯКОВСЬКА
ФОТО Ярослава СТАНЧАКА
                        
 

ГОЛОВНІ НОВИНИ

15.11.2018
:
показати більше