Олександр Дігалевич із села Єлизаветин з перших днів війни пішов на фронт добровольцем. А після демобілізації вирішив відновити своє господарство. Нині на 10 гектарах землі вирощує лохину, спаржу, жимолость та різні сорти малини. Признається: коли працює біля землі, то відпочиває душею. Хоч цей труд — нелегкий.
“Я закінчив академію ветеринарної медицини і тривалий час працював за спеціальністю, — розповідає Олександр Дігалевич. — Коли почалась повномасштабна війна, відразу подався до військкомату, бо хотів боронити Україну. Хоч мав законні підстави цього не робити, бо з дружиною виховуваємо четверо дітей. У ТЦК глянули на мої документи й сказали, аби був на телефоні. І ввечері таки подзвонили. Півтора року я охороняв сухопутні та залізничні мости, блокпости... А потім демобілізувався й повернувся до сім’ї. Адже дружині з дітьми впоратись самій важко. Та й хворіють старенькі батьки”.
За словами співрозмовника, працювати на землі йому завжди подобалось. “До війни у мене було невелике підсобне господарство. Тож, коли прийшов з війська додому, вирішив створити фермерське. Батьки віддали свої паї, іншу частину землі взяв у людей в оренду. Вирощую жимолость, літню малину, лохину та спаржу. Найбільше поля відвів під лохину — загалом маю 10 тисяч кущів, половина з яких уже плодоносить. Ця культура доволі витратна. Треба було купити не лише саджанці, а й спеціальний субстрат, бо грунт під лохиною має бути кислий. Водночас вона стійка до шкідників і хвороб. А ягоди — дуже смачні та корисні”, — зауважує Олександр Дігалевич.
Доглядати чималеньке господарство фермеру допомагають дружина й діти. А до збирання врожаю долучаються сусіди та знайомі. “Робота непроста, бо ручна, а коли ще й шалена спека, то ще набагато важче. Але головне — любити те, що робиш. Цього року урожай лохини добрий, бо у знайомих, які живуть на півночі Волині, багато рослин померзло, — додає Олександр Дігалевич. — Сподіваюся на врожай понад п’ять тонн. Кілограм лохини тепер можна продати за 110 — 120 гривень. Тож, думаю, вийду на невеликий прибуток”.
За його словами, коли знайомі волонтери їдуть на фронт чи у шпиталі, то він завжди передає воїнам свіжі ягоди. “Щоб вони знали, що тут, у тилу, про них піклуються і не забувають”, — зауважує фермер.
