Наша країна відправила на цьогорічні Ігри до Канади найчисельнішу збірну за всю історію. 35 українських ветеранів та військовослужбовців змагалися в 11 видах спорту, а на подіум підіймалися у семи.
Вперше Ігри Нескорених, де загалом взяли участь 550 військових з 25 країн світу, пройшли в гібридному форматі, а саме — було поєднано літні й зимові дисципліни. У зимових видах Україна була представлена у гірськолижному спорті, сновбордингу, лижних перегонах, біатлоні, керлінгу та скелетоні. У літніх видах — веслуванні на тренажерах, плаванні, волейболі сидячи, баскетболі та регбі у візках.
Загалом українці здобули 30 нагород — 12 золотих, 11 срібних і 7 бронзових. І за кількістю медалей посіли третє загальнокомандне місце після США (55) й Австралії (36).
Найбільше нагород наші вибороли у плаванні — вісім. У лижних перегонах і біатлоні — по п’ять. У веслуванні на тренажерах “синьо-жовті” здобули чотири медалі, по три — у сновбордингу й гірськолижному спорті та по одній — у скелетоні та волейболі сидячи. До речі, волейбольна медаль, хоч і бронзова, стала історичною. Вперше в історії Україна здобула нагороду в командних видах спорту.
Маємо не лише медалістів, але й мультимедалістів. Військовослужбовець ЗСУ Ігор Олійник виборов аж шість нагород. А Руслан Сергійчук примудрився здобути три золоті медалі в біатлоні, а потім ще дві — у плаванні.
Українські воїни настільки вразили своїм виступом, що до них особисто підійшов прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо. Він запевнив нашу делегацію, що Канада буде з Україною на кожному кроці її шляху до перемоги. Потім до учасників звернувся принц Гаррі. Він відзначив силу духу ветеранів. Саме цієї сили, на його думку, світ нині потребує найбільше. Принц постійно спілкувався з нашими бійцями, підтримував, мотивував і навіть прикріпив на одяг шеврон 4-ї бригади ОП “Рубіж”.
За кожною здобутою нагородою, за кожною участю у змаганні стоїть важка, подекуди трагічна історія. Приміром, мультимедаліст змагань Ігор Олійник до війни працював фотографом і навіть не уявляв себе військовим, а тим паче спортсменом. 24 лютого 2022-го все змінило. Чоловік пішов на фронт добровольцем і в 2023 році втратив руку й око. Але не зламався і почав реалізовувати себе у спорті. Ігорю вболівальники аплодували зі сльозами на очах, коли він здобував медалі у плаванні. А коли вийшов на старт ще й у сновборді та веслуванні й там також отримав нагороди, глядачі були шоковані.
Руслан Сергійчук підірвався на міні ще у 2014 році. “У мене пошкоджені очі, але я не пішов з армії, працюю з ветеранами, допомагаю їм у всьому. На жаль, кількість ветеранів постійно зростає і я закликаю їх доєднатись до нас. Так, не кожен може здобути медаль, але перебування у цьому середовищі дозволяє швидше адаптуватись до нових умов життя, — зауважує Руслан Сергійчук. — Зрештою, Іграми Нескорених спортивне життя не обмежується. Є безліч інших змагань, які проводять різні федерації для ветеранів. Тому проявити себе може кожен у будь-якому виді спорту. Для нас головне завдання — допомогти людині відновитися після травм”.
Артур Милін, який здобув золоту медаль у плаванні, до війни й тепер працює в Академії наук у Києві, він кандидат хімічних наук. З фронту повернувся без ноги. “У жовтні 2022-го на Донеччині я отримав поранення, після якого довелось ампутувати ногу. Таких, як я, нині багато. Своїм виступом хотів показати воїнам з пораненнями, що життя на цьому не завершується”, — розповідає.
У лижних перегонах Віктор Дикий здобув срібну медаль. Якби йому три роки тому сказали, що він стане спортсменом та ще й медалістом, ніколи б не повірив. Перше поранення воїн отримав ще у 2015 році, коли виходив з оточення під Дебальцевим. Друге — вже після повномасштабного вторгнення у 2022-му. “Мені під ноги прилетіла 120-мм міна. Це було під Кремінною. Отримав важкі поранення. Мене швидко евакуювали до лікарні, надали всю допомогу, але... довелося ампутувати дві ноги. Тривале лікування, реабілітація — і ось я тут, з медаллю”, — усміхаючись, каже ветеран.
Дивлячись на щасливі обличчя учасників Ігор Нескорених, важко уявити, скільки болю, розчарувань і поневірянь у них за спиною. Але сьогодні в їх душі — світлий промінь надії на повернення до повноцінного життя і тверде переконання у перемозі над ворогом.
