Дмитро Корнійчук із Миколаєва — асистент і друг Міккі Рурка, зірки Голлівуду. У минулих номерах ми згадували про цих людей, коли розповідали, що Рурк хоче бути похованим у селі на Хмельниччині, де спочиває дідусь Дмитра. Сьогодні ж публікуємо розмову з самим Дмитром. Як йому вдалося стати асистентом всесвітньо відомої зірки?
“У мене — педагогічна освіта. Та за фахом я ніколи не працював, — розповідає Дмитро. — З першого курсу заробляв гроші, підпрацьовуючи офіціантом. А згодом потрапив на роботу на телебаченні.
У 2013-му переїхав до Лос-Анджелеса. Думав, що зі знанням англійської та своїм телевізійним досвідом зможу легко знайти роботу в Голлівуді, проте... Гроші вже закінчувались, а вакансію я так і не знайшов. Та через два місяці мені зателефонував друг, почав ставити дивні запитання: “Чи любиш собак? Чи вмієш готувати? Чи розумієшся на боксі?” Наступного дня ми вже їхали на співбесіду до Міккі Рурка в Беверлі-Гіллз”.
— Хвилювалися перед зустріччю із зіркою такого масштабу?
— Не дуже, бо в Україні звик працювати із селебритіс. Та коли двері відчинив чоловік, якого знає увесь світ, занімів і відчув легкий мандраж. Рурк запитав мене, звідки я родом, де працював, коли переїхав до Америки... Я розказав йому про свій рідний Миколаїв, сім’ю. Ми ще трохи поспілкувалися, і Міккі затвердив мою кандидатуру на посаду асистента.
— У чому полягають ваші обов’язки?
— Я допомагаю Міккі в усьому. Працюю шість днів на тиждень з ранку до вечора. Ми їздимо на зйомки, я приймаю більшість дзвінків і листів, допомагаю з вибором гардероба, вивченні сценаріїв, пишу розклад та займаюсь іншими організаційними питаннями в роботі й побуті.
Звісно, є моменти, коли важко — і морально, і фізично. Та звільнитися навіть і не думав — це як сказати сестрі чи мамі: “Я йду від вас, ви мене втомили”.
Уже п’ятий рік, як працюю на Міккі. Після першого місяця наші робочі взаємини переросли в дружні — ми разом п’ємо каву, розмовляємо на різні теми.
— Що ви такого розповідали американському акторові про село Загірці, що він захотів бути похованим саме там?
— Розповідав, як з рідними ходили до лісу за грибами-ягодами. Описував мальовничі краєвиди села. Звичайно, показував фото. Коли помер мій дідусь, я розповідав Міккі про кладовище Загірців. Казав, що воно маленьке, бо в селі живе небагато людей, що воно на пагорбі, з якого відкриваються чудові пейзажі.
Після цього він мені сказав: “Хочу, щоб мене теж там поховали”. Для мене це був шок!
— Міккі досі цього хоче?
— Ось нещодавно він спілкувався зі своїм приятелем і так серйозно йому каже: “Я заповів Дімі поховати мене біля мого друга Тальмо” (ім’я мого дідуся — Талимін Корнійчук).
— Якось Рурк гуляв по Москві у футболці з портретом Путіна... А що він узагалі говорить про політику?
— Війну України з Росією Міккі вважає непотрібною. Любить слов’ян і каже, що ми не повинні воювати. Говорили також про Зеленського, коли той став президентом. Я розповідав йому про Володимира, запам’ятав його з одного проекту, де ми разом працювали. Міккі поважає Зеленського, бо йому імпонують люди, які всього досягли самі.
— Ви доглядаєте і собак Рурка. Подобається така справа чи це лише обов’язкова робота?
— У дитинстві я відвідував гурток у зоопарку Миколаєва, де вчився доглядати тварин, вивчав їхню поведінку. Дуже люблю тварин. Завжди підгодовував безпритульних собачок. Тому робота з чотирилапими друзями Рурка мені подобається.
— Чим займаєтеся у вільний від роботи час?
— Вирощую фрукти та овочі. До цього мене привчила мама. З раннього віку допомагав їй на грядці. У Міккі досить велика земельна ділянка біля дому. Минулого року я там виростив 10 кущів картоплі. На балконі в мене ростуть квіти, три різні сорти авокадо, болгарський перець, сицилійський апельсин, нещодавно посадив ще й ананас.
— Що хочете показати Міккі Рурку, коли він приїде в Україну?
— Ймовірно, наступного року в його графіку знайдеться місце для подорожі в Україну. Покажу Міккі Київ, Миколаїв, Загірці. Ще можемо заїхати в Одесу, там моя сестра працює тату-майстринею. Я їй нещодавно подарував найкращу на ринку тату-машинку, і Міккі каже, що зробить у неї татуювання.
Читайте також інтерв'ю з режисером "Атлантиди" Валентином Васяновичем
