Анатолій Вербівський фінішував за 16 годин 27 хвилин, випередивши найближчого суперника більш ніж на чотири години.
“Я не раз травмував коліно, граючи у футбол, але три роки тому ушкодження було дуже серйозним — порвав передню хрестоподібну зв’язку й ушкодив меніск. Довелося робити операцію, — розповідає Анатолій Вербівський. — Після лікарні ледве пересувався квартирою. Та бачив у вікно, як мій знайомий регулярно виходить на пробіжки. Згодом дізнався, що в сусідньому селі бігає й учитель інформатики, якому майже 58 років. Дивився на них і думав, що теж хотів би спробувати. Приблизно два роки тому разом зі ще двома товаришами пробіг першу дистанцію. Був певен, що легко впораюся. Але швидко зрозумів, що фізично не готовий до такого навантаження. Коліно не боліло — просто бракувало витривалості. Відтоді й почав регулярно тренуватися”.
Нині чоловік за тиждень долає в середньому 100 — 110 кілометрів. “Бігаю щодня, а у вихідні, буває, і двічі на день, — зауважує співрозмовник. — У будні щонайменше на пів години вирушаю в гори, у вихідні можу провести там і чотири-п’ять годин”.
Анатолій працює електромеханіком на залізниці. Перший серйозний ультразабіг, на 100 кілометрів у Карпатах, він подолав влітку цього року.
“Тоді зрозумів, що для таких дистанцій потрібна не лише фізична підготовка, а й досвід, — каже марафонець. — Через тривале перебування у мокрому взутті шкіра на ступнях була сильно ушкоджена, нігті повідривалися — всередині кросівок було криваве місиво”.
До “Трейлу Синьогора” йому довелося ретельно готуватися, адже 90-кілометрова дистанція передбачала 18 підйомів на гору і стільки ж спусків. Загальний набір висоти сягав майже дев’ять тисяч метрів, тож важливо було заздалегідь розрахувати сили на весь маршрут.
“Я провів кілька тренувань, щоб визначити оптимальний темп на ультрамарафоні, — пояснює Анатолій. — Найважчими були перші три-чотири кола. Ми з двома іншими учасниками бігли поруч, намагалися не відпускати один одного, тож темп був високий. На четвертому колі я був третім, а на десятому вже другим. Та потім один марафонець зійшов із дистанції на десятому колі, а інший — на чотирнадцятому. Тоді я зрозумів — не треба надриватися. Три спуски довелося долати вночі, з ліхтариком. Це було непросто, адже під ногами каміння, обабіч колючі кущі ожини”.
Під час забігу чоловік вживав енергетичні гелі та фрукти. Близько опівночі фінішував першим. “У той момент був радий, що минулося без травм і можна відпочити, — ділиться. — Пішов попаритися у чані, потім трохи полежав, спробував поспати, але сон не йшов. Вранці було нагородження, а вже наступного дня я знову тренувався”.
Днями Анатолій Вербівський виступатиме у складі збірної на командному чемпіонаті світу Backyard Ultra в Польщі. “У цій дисципліні учасники щогодини стартують на коло завдовжки 6,7 кілометра. Забіг триває доти, доки на дистанції залишиться один бігун. Дехто витримує таке випробування понад сто годин. Сподіваюся показати свій найкращий результат і пройти дистанцію без травм”,— зазначає спортсмен. І додає, що йому цікаво долати гірські маршрути. Навіть Еверест його не лякає.
