Новацію започаткувала Юлія Мамчак, волонтерка громадської організації “Країна рівності і правди”, яка допомагає захисникам від 2014 року. Вона вирішила поєднати традиції, сучасність і збори для війська.
Задля цього навесні 2024- го залучила кравчиню-дизайнерку Оксану Білик. Зокрема, щоб та розроби ла колекцію ексклюзивного одягу з елементами старовинних вишитих рушників. Каже: нині є сотні зборів на різні потреби для воїнів. Аби їх закривати, треба придумувати щось нове, тримати руку на пульсі часу. “На початку війни мене вразила одна фраза: “Подумай, що ти візьмеш зі собою, коли все, що ти нажив, маєш помістити в “тривожний” рюкзак”. Це дуже непросто, адже у момент небезпеки те, що хтось вважав дуже цінним, виявляється другорядним, неважливим, — розповідає Юлія Мамчак. — А речі, на які мало звертали увагу, як, наприклад, старі рушники, за мить стають символом єднання з родом, домівкою, минулим життям. Це добре розуміють люди, які змушені були втікати від війни. Чимало з них брали зі собою одяг, рушники з бабусиних спадків”.
Дизайнерка створила моделі сорочок, але проблеми виникли із вишивкою. Бо не так уже й багато залишилося в людей старовинних рушників. “Ми казали, що вони потрібні нам для доброї справи, та люди зізнавалися, що багато рушників свого часу або спалили, або викинули, бо вони були старі. Тобто пропали й сотні унікальних візерунків, — ділиться пані Мамчак. — Бо на тих рушниках, які передали нам, жодного однакового візерунка немає”.
Найбільший рушник, який отримали волонтерки у дарунок, був завдовжки 2 метри і завширшки 35 сантиметрів. А найменший мав 50 на 20 сантиметрів.
За словами тернопільських ентузіасток, спершу авторську модель сорочки малюють на папері, потім за допомогою лекал роблять викрійки на тканині та шиють. Також попередньо продумують, де має бути оздоба з рушників: посередині чи вгорі на рукавах, спереду чи на спині; чи будуть доповнені рушникові вкраплення ручною чи машинною вишивкою або ж зробленою вручну мережкою. Колір тканини нової сорочки добирають під колір вишивки рушників. До речі, перед тим, як вирізувати з рушників візерунки, пані Білик їх фотографує, аби згодом оцифрувати. Щоб вони не пропали і їх у разі потреби можна було б відтворити. На пошиття однієї сорочки зазвичай йде один-два дні.
Шиє Оксана Білик переважно жіночі вишиванки. Вони мають попит серед пань і панянок, які наразі за кордоном і можуть та хочуть витратитися на себе й водночас допомогти ЗСУ. Продають ексклюзивні моделі на різноманітних благодійних аукціонах, організовують онлайн-розіграші. Наприклад, задонативши мінімально двісті гривень, можна стати власником такого одягу. Нещодавно під час одного з онлайн-розіграшів волонтеркам вдалося зібрати близько 80 тисяч гривень. За ці гроші купили дрони, РЕБи та інші потрібні ЗСУ речі. “Хлопці й дівчата з фронту дякують за таку поміч. А це означає, що працюємо немарно”, — підсумовує дизайнерка Оксана Білик.
