Жителька села Стугівщина, що на Житомирщині, Наталія Пилипчук зауважує: сірий борщ варили її бабуся, прабабуся, а тепер і вона варить. І не лише на щодень, а й на свята. Що ж це за страва і як її готують?
“Основою сірого борщу — “сєчанки” — є спеціальна закваска. Отже, сікачем у дерев’яній посудині треба нарізати непридатні для квашення чи голубців капустяні головки, які у нас називають “шулячки”. Звісно, попередньо добре їх помивши. Тоді порізану капусту залити водою, але не солити, і поставити у погріб на три-п’ять днів, щоб прокисла, — розповідає 66-річна Наталія Пилипчук, учасниця місцевого жіночого колективу “Берегині”. — Для приготування сірого борщу у глиняний горщик слід накришити картоплю. Туди ж додати свинячі ребра чи кістки, щоб страва була наваристою, сушені білі гриби, квасолю, посічену капусту разом із розсолом, засмажку зі сала та цибулі й долити води. Посолити, поперчити та поставити глечик, накривши його покришкою, у піч. Замість ребер, кісток і м’яса у піст господині робили звичну засмажку з цибулі на олії”.
За словами співрозмовниці, у печі борщ обгортають жаром, і страва там кілька годин мліє. Готувати починають зранку, щоб уже в обід нею смакувати.
“Коли борщ дістають з печі, він має сірий колір через капусту. Ні томату, ні буряків рецепт не передбачає. Готову страву подають зазвичай без сметани, бо вона і так кисленька. А от окраєць чорного хліба зі салом і цибулька до неї дуже смакують, — каже Наталія Пилипчук. — Коли у Стугівщину приїжджають туристи, то обов’язково пригощаємо їх своїм автентичним сірим борщем, адже такого вони більше ніде не скуштують. Ті, хто пробував готувати страву на звичайній газовій чи електричній плиті, кажуть, що в неї зовсім інший смак. Тому ініціюватимемо, аби нашу “сєчанку” внесли до нематеріальної спадщини Житомирщини”.
