Дмитро Дзюба з херсонської Чукалівки — колишній шкільний учитель, заводський інженер, начальник пожежної охорони — пішов на війну добровольцем. І там, аби заспокоювати нерви, став щодня грати на дримбі. А повернувшись додому, став виготовляти ці самозвучні щипні інструменти власноруч.
“Уперше я побачив дримбу в друга, коли мені було 22 роки, — розповідає Дмитро Дзюба. — Першу дримбу придбав у херсонському ЦУМі. Це була “штамповка”, коштувала недорого. Але невдовзі я закинув цю справу”.
І згадав про музичний інструмент лише в 2014-му, коли потрапив до зони АТО.
“Замовив дримбу в одного відомого майстра, — пригадує чоловік. — Вона допомагала мені давати раду з неспокоєм, це була одна із моїх найсильніших підтримок на війні”.
Вона допомагала мені давати раду з неспокоєм, це була одна із моїх найсильніших підтримок на війні.
Згодом Дмитро подарував інструмент кумові. Замовив у того ж майстра ще одну дримбу, але вона виявилася неякісною.
“Вирішив змайструвати дримбу сам, — розповідає. — Восени 2016-го, як тільки я повернувся із зони бойових дій, взявся до роботи. А пізніше зрозумів — це моє покликання. Раніше я багато різав по дереву, виготовляв шахи, нарди... Тож, виготовляючи дримби, став експериментувати — робив різні язички, бо вони звучать по-різному”.
Нині майстер має в арсеналі 9 видів дримби: тут і лотос, і ельф, і мольфар, хмара, друїд, мамай, аркан... Інструмент отримує назву за тим, як звучить і з чим асоціюється.
“Для створення дримби мені необхідні нержавійна сталь, чорний метал, технічна мідь, а для футлярів-колисок — деревина: вишня, абрикос, яблуня, черешня, горіх. Обираю матеріали, які не мають у складі небезпечних сполук — олова, свинцю чи ще чогось, — аби у тих, хто грає, не було отруєння”, — каже чоловік.
Сьогодні майстер робить дримбу “на око”.
“Беру прутик із нержавійки, гну його, знімаю зайве та виточую деку. Потім роблю язичок, який вставляю у деку, — розповідає Дмитро. — Вишліфовую дримбу, налаштовую. А тоді готую їй колиску, яку обробляю бджолиним воском”. На все це витрачає один день.
Аби дримба не іржавіла, після використання потрібно протирати її сухою серветкою від вологи. Добре також змащувати язичок олією — горіховою чи лляною, що відштовхують воду.
“На цьому інструменті можуть грати всі: діти, дорослі, чоловіки, жінки, — каже. — Дугу дримби слід притиснути до зубів чи губ і пальцем щипати язичок. Ротова порожнина стає резонатором, а висоту звуку і тривалість звучання людина регулює диханням, положенням діафрагми. Сам організм людини вібрує — ця вібрація є лікувальною. Дримба з низьким звуком впливає на мене дивовижно. Сонний настрій? Я беру дримбочку з високими тонами — через декілька хвилин уже бадьорий”.
Майстер хвалиться: нещодавно до рук потрапила дримба, якій не менш як 500 років, — її знайшли в Черкаській області. І навіть давні скіфи грали на схожих інструментах.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про пригоди американця Джуди в Україні
