Нерідко ця недуга не проявляється симптоматично, але згодом може спровокувати розвиток артеріальної гіпертензії, сепсису, ниркової недостатності чи призвести до загибелі нирки. То що це за хвороба? Чому і в якому віці розвивається?
— Це вроджена недуга, що здебільшого “закладається” на 8 — 10 тижні внутрішньоутробного розвитку, — пояснює Дмитро Шевчук, завідувач урологічного відділення лікарні Святого Миколая. — При гідронефрозі відбувається патологічне розширення тканин нирок (збиральної системи, де накопичується сеча) з подальшою їх атрофією.
Крім того, може розвинутись вторинний гідронефроз, наприклад, якщо в сечових шляхах застряг камінець або новоутвір почав перетискати сечовід. А при уретерогідронефрозі сечовід розширений. У кожному разі, це перешкоджає відтоку сечі, через що, зрештою, нирка може загинути.
Причини такої аномалії нирок не відомі й не залежать від генетичної спадковості, способу життя батьків, прийому медикаментів чи опромінення. А діагноз встановлюється на основі ультразвукового обстеження під час внутрішньоутробного розвитку плоду. Хоча це може статись і пізніше.
— А які симптоми недуги? На що батькам слід звернути увагу?
— Спершу гідронефроз може розвиватися безсимптомно. У цьому й полягає небезпека. А згодом виникають ускладнення, як-от інфекція сечових шляхів, що призводить до пієлонефриту (запалення нирок). Тоді підвищується температура тіла, з’являється біль, змінюється колір сечі.
Ще одна небезпека гідронефрозу в тому, що може розвинутись термінальний стан або так зване вторинне зморщення нирки, вона втрачає функціональність і перетворюється на рубець. Тоді в дитини з’являється не лише біль, можлива артеріальна гіпертензія чи навіть септичний шок — небезпечний для життя стан.
— Чи піддається лікуванню гідронефроз?
— Якщо недугу діагностують під час внутрішньоутробного розвитку, розробляється план подальших обстежень і лікування. Приміром, коли після народження виявляється, що було вражено частину нирки, проводиться реконструктивне оперативне втручання задля збереження або видалення ушкодженого фрагмента нирки, аби не допустити загибелі всього органа. Якщо ж нирка загинула, доводиться видаляти її повністю. До прикладу, недавно до нас поступив трирічний пацієнт із Краматорська, в якого виявили уретерогідронефроз одразу після народження. У дитини було подвоєння однієї нирки, а верхній сегмент не працював. Через порушення відтоку сечі й повернення її назад (із сечового міхура у нирки) розвивались запальні процеси, що супроводжувались болем і підвищенням температури тіла. Це загрожувало ушкодженням нирки й розвитком ниркової недостатності. Оперативне втручання з видалення подвоєного сегмента нирки планували провести у 2022 році в Херсоні, але через повномасштабне вторгнення його довелось відкласти. Відтоді хлопчик перебував на протирецидивній терапії. Лише недавно ми видалили уражений сегмент нирки.
А в хлопчика з Тернополя під час планового УЗД не виявили лівої нирки, коли йому було три роки. Відтоді дитині проводили численні обстеження й встановили, що орган атрофувався й зменшився, а згодом загинув через гідронефроз. На місці нирки утворився “мішечок” з інфікованою сечею. У п’ятирічному віці пацієнт потрапив до нас, після видалення ураженого органа його життю нічого не загрожує.
Загалом упродовж останніх 15 — 20 років кількість маленьких пацієнтів із гідронефрозом суттєво збільшилась. Можу припустити, що це відбувається завдяки сучасним методам діагностики. У 90% таких випадків проводиться мініінвазивне оперативне втручання — лапароскопічно чи із застосуванням робота-хірурга. Після видалення фрагмента нирки чи цілого органа пацієнти зазвичай добре розвиваються й провадять активне життя.
