Сьогодні деколи можна почути, що вагітним жінкам “не можна стригтись і ходити на похорон”. А звідки взялися такі забобони? Що вони означають та які ще неписані правила для вагітних існували в наших предків?
— Будь-які заборона чи правило у наших предків мали своє тлумачення, — каже в коментарі газеті "Експрес" Олена Боряк, етнологиня, докторка історичних наук. — Вони грунтувались на досвіді й уособлювали раціональні знання з народної медицини та розуміння особливостей фізіологічно-психологічного стану жінки під час вагітності. Коріння чималої кількості звичаїв нашого народу базувалось і просто на вірі.
— То які перестороги існували для тих, хто носив дитя?
— Вважалось, що не слід довго дивитись на один предмет — “дитина буде на нього схожа”. Поясненням такого забобону є віра в ефект подібності. Радили вагітним також не переступати через мотузку, коромисло, дишель воза, линву тощо — аби пуповина не обкрутилась навколо шиї немовляти. А ще жінки уникали дивитись на місячне світло — щоб дитина не була сновидою.
Майбутній матері не можна було шити чи прясти у свято — вважалось, що як покарання за це дитина могла народитися німою або незрячою. Мовляв, “зашиєш рота/очі”. Коріння такого звичаю — в імітативній магії, тобто наш народ вірив, що подібне породжує подібне.
— А як щодо заборони йти на похорон?
— Її пояснюють турботою про емоційний стан матері та дитини в утробі. Крім того, тут знову діє формула “подібне притягує подібне”. Тож наші предки казали не ходити на похорони, “аби дитина не завмерла”.
— А що жінці, яка чекала дитину, навпаки, треба було зробити?
— Вважалось, зрештою, як і нині, що поведінка матері під час вагітності обов’язково вплине на дитину. Тому вона не повинна ображати, сваритись, красти, а бути спокійною, чесною та стриманою. Предки вірили, що вагітній не можна відмовляти у проханнях, бо “миші все поїдять”.
В окремих регіонах, до прикладу, в селах Володимирецького району Рівненської області, етнологи зафіксували ще один цікавий звичай. Вагітна обов’язково одягала спеціальний фар тушок — невеличкий, білий та круглої форми. Носила його під спідницею — щоб закривав живіт. Старші жінки, чиї бабусі свого часу такі носили, пояснювали цей звичай — мовляв, фартух прикриває частину спідниці-запаски, і завдяки цьому, дитина, коли народиться не матиме “рот розкритий” — тобто не плакала.
До слова, жінки не ділились інформацією про термін пологів — вважалось, що за кожного, хто цю приблизну дату знає, породіллі доведеться відмучитись під час пологів.
Радимо до вашої уваги текст про те, як відомі українці ставилися до грошей. Чи багато коштів було у гаманцях тих, хто сьогодні зображений на гривнях?
