Творець українського славня мав запальний характер, міг одночасно робити декілька справ та двічі був на засланні. Павло Чубинський зробив неоціненний внесок у дослідження української культури. Однак чи не найбільшої слави йому приніс вірш “Ще не вмерла Україна”, який став національним гімном. Докладніше про життя Павла Платоновича розповідає Андрій Зиль, краєзнавець, дослідник його біографії.
— У якій родині народився відомий етнограф?
— Павло Чубинський народився 27 січня 1839 року в небагатій дворянській родині відставного офіцера в Борисполі. Початкову освіту здобув удома від матері та вчителів-гувернантів. Коли підріс, батьки віддали його до Київської гімназії. Павло старанно вчився, багато часу проводив над книжками. Зокрема, вивчав п’ять мов: латину, грецьку, німецьку, французьку та російську. До того ж він добре володів польською мовою. Саме в Києві молодий гімназист ближче ознайомився з поезією Тараса Шевченка. Творчість та діяльність Кобзаря неабияк вплинули на його світогляд.
— Як склалося життя Чубинського далі?
— Після навчання у гімназії Павло вступив до Петербурзького університету, де здобув вищу юридичну освіту й отримав ступінь кандидата наук. У студентські роки він брав участь у діяльності петербурзької української громади, яка, зокрема, гуртувалася навколо Шевченка після його повернення із заслання. Після закінчення університету Чубинський повернувся додому, але роботи молодому юристу не знайшлося. Тому він збирав етнографічні та фольклорні матеріали й водночас проводив активну громадсько-політичну діяльність. Чубинський належав до групи “хлопоманів”. Одягнувшись в українське вбрання, разом з однодумцями поширював серед селян вірші Шевченка, розповідав про часи української вольниці, співав народні та революційні пісні.
— Відомо, що Чубинський також був членом організації української інтелігенції у Києві.
— Так, він відвідував зібрання громадівців у Києві. Одночасно працював учителем у приватному пансіоні благородних дівчат Ленц, бував на вечірках українських та сербських студентів. Учасники таких вечірок збирали слова для укладання українського словника, записували пісні, казки, прислів’я, писали реферати про історичне минуле України.
У 1862 році, на одній із таких вечірок у будинку купця Лазарева, де квартирував Чубинський, зібралися члени Київської громади й сербські студенти. Як згадував Леонід Білецький, товариш Чубинського, вони співали хорову сербську пісню, у приспіві якої були такі слова: “Серце біє і крев ліє за свою свободу...” Чубинського дуже схвилювала ця пісня. Він раптом вийшов у свою кімнату, а через деякий час повернувся до гурту з віршем “Ще не вмерла Україна”. Усі тут же вивчили його слова й співали хором. Пісня швидко набула популярності в народі.
— I невдовзі Чубинський опинився на засланні. Чи правда, що через вірш “Ще не вмерла Україна”, який буцімто мав “шкідливий вплив на розум простолюду”?
— Так, Чубинського відправили на заслання до Архангельська за українську діяльність восени 1862 року. До речі, це було не єдине його заслання. Вдруге Павла Платоновича вислали з України в 1877 році в Петербург.
У 1869 році Чубинському дозволили повернутися в Україну. На батьківщині він очолив етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї. Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії, частину Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецької губерній та Бессарабію, де проживали українці.
— А що відомо про особисте життя поета й етнографа?
— Влітку 1870 року Павло Чубинський здійснив третю експедицію по Лівобережжю та Правобережжю, а повернувшись до Києва, не засидівся на місці. Вже в серпні того ж року поїхав у Городище на Черкащину. Там йому вдалося влаштуватися в адміністрацію фірми “Брати Яхненки й Симиренко” і з головою поринути у сферу виробничих і торговельних відносин. На Черкащині він познайомився з майбутньою дружиною Катериною Порозовою. Вони взяли шлюб. Відомо, що Катерина займалася благодійництвом, зокрема допомагала бідним. У подружжя народилося четверо дітей.
— А який характер мав Павло Чубинський?
— Трішки гарячкуватий. Він був непосидючим і дуже працелюбним — одночасно міг робити декілька справ. Павло Чубинський був чудовим етнографом, зокрема, підготував до друку сім томів (у 9-ти книгах) “Трудів етнографічно-статистичної експедиції”, видав збірку віршів “Сопілка Павлуся”. А в 1874 році як режисер поставив першу українську оперу “Ніч перед Різдвом”. На жаль, з 1880-го по 1884 рік Павло Чубинський був прикутий паралічем до ліжка. Помер автор українського славня у 44 роки, не доживши день до свого 45-ліття.
