Сара Штерн — таке справжнє ім’я і прізвище мисткині — народилася на Полтавщині у 1885 році. Часто гостювала в Одесі, звідки родом мама. Коли ж її батьки померли, дівчину на виховання взяв дядько, який був заможним адвокатом. Він влаштував її на навчання у Санкт-Петербурзі. А там викладачі високо оцінили хист дівчини до малювання. Аби розвивати його, дядько відправив Соню до Німеччини, де вона стала студенткою академії мистецтв.
— Там дівчина вивчала живопис, відвідувала галереї, музеї, — каже Анна Носенко, мистецтвознавиця, майстриня декоративно-ужиткової техніки та графіки. — У 20 років Соня переїхала до Парижу, де продовжила мистецьку освіту. Її харизма, витончений смак та новаторський стиль помітили й високо оцінили у місцевому богемному товаристві. Тож уже у 22 роки Соні вдалося організувати власну виставку в паризькій галереї.
— У Парижі вона знайшла й своє кохання. Чи вдалося їй у такому ж темпі побудувати особисте життя?
— Так, у 22 Соня вийшла заміж за німецького колекціонера і галериста Вільгельма Уде. Не лише з чуток, а й з листів, щоденників та мемуарів сучасників відомо, що це був шлюб з розрахунку. Уде, як йдеться в одному з листів, був гомосексуалом. Йому потрібне було прикриття сім’єю. Соня ж, погодившись дати йому таке прикриття, здобула доступ до провідних галерей та виставок — усі контакти забезпечував Вільгельм. Через три роки вони спокійно та мирно розсталися, залишившись щирими друзями та мистецькими партнерами.
І тоді Соня пішла до вінця з французьким художником Робером Делоне — із ним вона мала роман ще під час заміжжя. Соня і Робер були палко закохані. Вони щасливо прожили разом майже 30 років — до смерті Робера.
— Розкажіть більше про творчість Соні Делоне — чи є в ній, зокрема, українські мотиви?
— Мисткиня винайшла власний стиль живопису — симультанізм, — каже Ольга Тарасенко, докторка мистецтвознавства. — Це малюнок, наповнений безліччю різних форм, розписів, інших взаємодоповнювальних елементів. Насичені кольором твори Соні Делоне ніколи б не з’явилися без вражень від української культури, якими були сповнені її дитячі роки. У спогадах вона писала, що любить яскраві барви, бо це “барви мого дитинства, барви України”.
Мисткиня винайшла власний стиль живопису — симультанізм.
А. Носенко:
— Також Соня Делоне стала законодавицею моди 1930 — 1940-х років, зокрема основоположницею принтів — аплікацій на одязі. Вони поширилися у тогочасних Франції, Британії, Німеччині, Австрії, Італії. Соня придумувала фасони пальт, торбинок, купальників. Впроваджувала новинки: в’язані жилети і сукні. А ще — сюрреалістичні сукні-вірші — з цитатами її улюблених дадаїстів. Таке вбрання викликало фурор, було справжнім креативом та проривом! А ще саме Соня Делоне розробила так звану оптичну сукню (одяг із принтом, що створює зоровий обман. — Авт.), зображення якої умістили на обкладинці журналу Vogue 1925 року року.
“Симультанні” картаті яскраві шалики і хустки Соні Делоне стали легендарними у світі моди. Вони, як і інші дизайнерські винаходи мисткині, не втрачають актуальності.
Ще одне творіння Соні — ковдра у стилі печворк, зшита з різнобарвних клаптиків. Свого часу вона змайструвала таку для новонародженого сина Шарля — після цього такі ковдри стали шалено популярними.
Мисткиня розробляла принти для найвідоміших домів моди: Шанель, Міссоні, Ів Сен-Лоран...
Вона також написала статтю “Художники і майбутнє моди”, де фактично сформулювала поняття прет-а-порте — моделі готового одягу, які виробляють великими партіями і в стандартних розмірах.
— Чи є в українських галереях та музеях роботи Соні Делоне?
— На жаль, в Україні немає жодної роботи мисткині.
— Як завершилась її кар’єра?
— Соня Делоне працювала до останнього подиху. Викладала лекції з мистецтва в Сорбонні, займалася дизайном інтер’єрів, автомобілів, бутиків, книжковими ілюстраціями, плакатами, керамікою... Померла художниця у Парижі, коли їй було 94 роки.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як син українських емігрантів зробив кар'єру військового пілота
