Вона пройшла нелегкий шлях від доньки священника з Тернопільщини до зірки світової сцени. У ті часи дівчат зі священичих родин чекала переважно доля дружини пароха. Соломія зламала цю традицію і всупереч усталеним уявленням подалася вчитись у Львівську консерваторію на співачку.
Народилася Соломія Крушельницька 23 вересня 1872 року в селі Білявинці нині Чортківського району Тернопільської області (тоді Бучацький повіт), у сім’ї священника, пароха села о. Амвросія Крушельницького та його дружини Теодори-Марії, доньки священника УГКЦ о. Григорія Савчинського.
Рід Крушельницьких мав свій герб і дістав шляхетський титул ще у 1395 році від короля Владислава Ягайла. Талант Соломії виявився дуже рано, вже в дитинстві вона співала народні пісні, а її голос привертав увагу своєю красою і силою.
Співати Соломія почала з юних літ. Навчалася в Тернопільській школі товариства “Приятелі музики”. Основи музичної підготовки опанувала у Тернопільській класичній гімназії, в якій складала іспити екстерном. Тут вона зблизилася з музичним гуртком гімназистів, членом якого був також Денис Січинський — згодом відомий композитор, перший у Галичині музикант-професіонал.
У 1883 році на Шевченківському концерті в Тернополі відбувся перший прилюдний виступ Соломії, яка співала в хорі товариства “Руська бесіда”. На одному з концертів цього хору 2 серпня 1885 року був присутній Іван Франко — разом із композитором Остапом Нижанківським та художником і поетом Корнилом Устияновичем він мандрував тоді краєм.
Проте Соломію не задовольняв її аматорський рівень, і у 19 років вона вмовила батьків відпустити її на навчання до Львівської консерваторії Галицького музичного товариства. Учителем у неї був знаменитий тоді у Львові професор Валерій Висоцький, який виховав цілу плеяду відомих українських та польських співаків. Під час навчання у консерваторії відбувся її перший сольний виступ — 13 квітня 1892 року співачка виконувала головну партію в ораторії Г. Ф. Генделя “Месія”. 5 червня 1892 року відбувся ще один виступ співачки, у “Львівському бояні”, де вона виконала пісню Миколи Лисенка “Нащо мені чорні брови”.
Високо оцінило здібності молодої співачки керівництво консерваторії: “Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени. Обширної скалі дзвінкий і дуже симпатичний звук її мецо-сопрано, освіта музична, високе почуття краси, принадна поверховість, сценічна постанова, словом всі прикмети, якими обдарувала її природа, заповідають їй в артистичному світі найкращу будучість”.
Перший оперний дебют Соломії Крушельницької відбувся 15 квітня 1893 року: вона виконала партію Леонори в опері італійського композитора Гаетано Доніцетті “Фаворитка” на сцені Львівського міського театру Скарбка. Тоді її партнерами були знамениті Рудольф Бернгардт та Юліан Єронім. З великим успіхом пройшли також її виступи в ролі Сантуції в “Сільській честі” П. Масканьї.
1893 року Крушельницька закінчила Львівську консерваторію. У дипломі Соломії було написано: “Цей диплом отримує панна Соломія Крушельницька як свідоцтво мистецької освіти, здобутої взірцевою старанністю і надзвичайними успіхами, особливо на публічному конкурсі 24 червня 1893 р., за які була відзначена срібною медаллю”.
Маловідомий факт. Соломія втекла з-під вінця. До неї сватався поважний жених, була уже призначена дата весілля. Але коли дівчина дізналась, що наречений проти її співочої кар’єри, то відмовила йому.
Соломія розуміла, що взяла від свого львівського викладача все, що могла, і перед нею постало питання: залишитись у Львові чи поїхати за кордон, щоб удосконалити своє вміння? Вона обрала друге і подалась до Італії, батьківщини бельканто. Тут важливо підкреслити роль батька в долі співачки. Він, розуміючи, що в доньки неабиякий талант, позичає гроші на навчання і їде з нею до Італії.
Могила Соломії Крушельницької на Личаківському цвинтарі.
Знаменита викладачка оперного співу Фауста Креспі погоджується навчати Соломію, а коли в неї закінчуються гроші, вчить її задармо. Креспі вважала Соломію однією з найздібніших своїх учениць і захоплювалась її лірико-драматичним сопрано. Саме вона розширила можливості співу Крушельницької, адже раніше її вважали співачкою з мецо-сопрановим голосом.
А далі Соломія підкорювала одну за одною світові сцени. У 1898 — 1902 рр. перед нею відчинила свої двері Варшавська опера. Згодом тріумфально гастролювала на найкращих оперних сценах світу – в Парижі, Лондоні, Римі, Мілані, Флоренції, Берліні, Відні, Мадриді, Лісабоні, Буенос-Айресі, Каїрі та в багатьох інших містах. У репертуарі співачки було більше пів сотні партій в усіх найкращих операх італійських, німецьких, французьких, польських, австрійських та інших композиторів.
“Її голос — сильне, соковите і дзвінке драматичне сопрано — здатний до різноманітних вокальних відтінків. Вона не женеться за голосовими ефектами, а весь свій художній інтелект переливає у глибоко відчутий нею образ героїні. Це робить її ідеальною співачкою, бо вона однаково прекрасно і співає, і грає”, — писали варшавські газети про Соломію Крушельницьку.
Італійський поет Кардуччі написав, що де проходить славетна співачка, там “розквітають троянди й співають солов’ї”. Відомі критики називали її “незабутньою Аїдою”, “єдиною в світі Джокондою», “найчарівнішою Чіо-Чіо-сан”, “неповторною Галькою”, “ідеальною Брунгільдою”, “неперевершеною Саломеєю”, “дивовижною Валькірією”.
“Особливою сторінкою в біографії співачки були її виступи в операх Р. Вагнера — творах, що, як відомо, потребують особливої сили голосу, витривалості й неабиякої майстерності, — зазначає музикознавиця Надія Труш. — Рідко яка співачка могла і може похвалитися таким великим вагнерівським репертуаром: Ельза в “Лоенгріні”, Єлизавета в “Тангейзері”, Брунгільда у “Валькірії” і “Загибелі богів”, Валькірія у “Зігфріді”, Ізольда в “Трістані й Ізольді”.
Усім, мабуть, відома історія про те, як Крушельницька врятувала оперу Дж. Пуччіні “Мадам Баттерфляй”. Після розгромного провалу дебюту опери Пуччіні запропонував Соломії виконати головну партію в оновленій виставі. Вона погодилась. Важко описати тріумф, який співачка принесла цій опері. Публіка сім разів викликала на біс артистів, а щасливий композитор подарував Соломії свій портрет з підписом “Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй”.
Крушельницькій не раз доводилось обирати між покликом серця і обов’язком. Підписаний контракт змусив їхати до Неаполя на виступи, а тим часом удома, у Білій, ховали батька. У листі вона писала: “Тепер Ви розумієте, скільки мені довелось вистраждати і як я страждаю зараз”.
Ще одна неприємна історія сталась з її сестрою Ганною. Вона теж чудово співала й уже виконувала провідні ролі на відомих сценах. Однак в Італії дівчина закохалась у вчителя танців, який славився своїми любовними походеньками. Соломія розкрила їй цю таємницю, від якої Нуся, як називала її сестра, не могла довго отямитись. Врешті, це позначилося на її психологічному здоров’ї. До кінця своїх днів Крушельницька опікувалась сестрою.
У 1910 році Крушельницька одружилася в одному з храмів Буенос-Айресу з відомим італійським адвокатом, мером міста В’яреджо Чезаре Річчоні — тонким знавцем музики, ерудованим аристократом. Оселилися у В’яреджо, де вона купила віллу, яку назвала “Саломея”.
А уже 1920 року Крушельницька в зеніті слави покидає оперну сцену, виступивши востаннє у неапольському театрі в улюблених операх “Лорелея” і “Лоенгрін”.
Далі присвятила себе камерній концертній діяльності, пісні виконувала вісьмома мовами. Гастролювала Україною, Європою, Америкою. Протягом 1894 — 1923 років майже щороку виступала з концертами у Львові, Тернополі, Стрию, Бережанах, Збаражі, Чернівцях та інших містах Галичини. Міцно дружила з І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, М. Лисенком, Д. Січинським та багатьма іншими культурними діячами Галичини і Наддніпрянщини.
Серед партнерів на сцені, з якими працювала Крушельницька, були Димитреску, Кремоніні, Росселіні, Кастеляно та інші.
1938 року помирає чоловік Соломії. У серпні 1939 року Крушельницька відвідала Галичину і через початок Другої світової війни не змогла повернутися до Італії. Після приєднання в листопаді 1939 року Західної України до СРСР нова влада націоналізувала будинок мисткині, залишивши їй тільки чотирикімнатну квартиру, в якій вона жила із сестрою Ганною. Під час німецької окупації Львова співачка дуже бідувала, тому давала приватні уроки вокалу.
“Її голос — сильне, соковите і дзвінке драматичне сопрано — здатний до різноманітних вокальних відтінків”.
У повоєнний період Крушельницька почала працювати у Львівській державній консерваторії імені М. В. Лисенка. Однак її викладацька діяльність, ледь почавшись, мало не закінчилася. Під час “чищення кадрів від націоналістичних елементів” їй інкримінували, що не має консерваторського диплома, який пізніше знайшли у фондах міського історичного музею.
Мешкаючи й викладаючи в Радянській Україні, Крушельницька, попри численні звернення, тривалий час не могла набути радянське громадянство і залишалась підданкою Італії. Нарешті, написавши заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській державі, вона стала громадянкою СРСР. Віллу відразу продали, компенсувавши власниці мізерну частину її вартості.
Востаннє співала у Львівській філармонії 1949 року, в 77-річному віці. Мало хто знав, що на той час співачка вже хворіла на рак горла.
Соломія Крушельницька померла 16 листопада 1952 року. Похована у Львові на Личаківському цвинтарі поряд із могилою друга та наставника — Івана Франка.
Марія КОСТЕЦЬКА
