Багато хто не розуміє Олександру Гаврилюк-Левицьку. Крутять пальцем біля скроні, мовляв, тварини для того і створені, щоб люди їх їли. Та Олександра має іншу думку. Вона — веганка (не вживає продуктів тваринного походження) й категорично проти вбивства та експлуатації живих істот. Разом із чоловіком Павлом вісім років тому врятувала від бійні перше козеня. З цього все й почалося. Переїхали з Трускавця у село Бродки, де на власному обійсті прихистили чимало тварин.
Сьогодні у притулку — десятки корів, коней, свиней, кіз, овець і навіть поні, віслюків та страусів. Усіх цих тварин пара викупила у м’ясників та господарів, які хотіли віддати їх на бійню. У притулку “Вуглик”, що в селі Красів під Львовом, тварини помирають лише своєю смертю. Тут їх ніхто не експлуатує — кіньми не орють і не їздять, зі свинок не роблять шинки й ковбаси...
Олександра розповідає про своє господарство. Каже, що кожній тварині у притулку дають нове ім’я та на кожну оформлюють ветпаспорт. Усі мешканці — вакциновані, перебувають під ветеринарним наглядом. Охочі можуть забрати їх безоплатно — під опіку.
“Тоді в нас звільняється місце, а це можливість врятувати ще когось”, — пояснює "Експресу" Олександра.
“Он ті кобили, яких ми викупили з Ягольницького кінзаводу, — всі мають слабке серце, — пояснює. — Вони були “матками”, а потім їх списали на м’ясо...” Одна з урятованих кобил — Абрикоса — скоро має привести лоша. Воно зростатиме уже тут, на волі.
“А страуси у вас звідки? Із зоопарку?” — питаю, коли минаємо загін із цими птахами. “Їх вирощували на м’ясо для ресторану”, — чую у відповідь.
Олександра показує на білого пухнастого кролика. “Це Сніжок, — каже. — Його вирощували, щоб згодом забити та з’їсти. Та ми врятували вуханя”.
У загоні з кіньми є старий Альошка — усе життя пропрацював, а тоді господар хотів віддати на м’ясо. Красень Рафаель був плідником у сусідньому селі, а коли постарів, ледь не відправили на бійню. У притулку є й породисті коні — списані зі спорту через старість або каліцтво. Вони дуже лякливі, тож їх тримають окремо.
“Плануємо зробити нові загони, щоби розділити молодих і старих коней, бо їм потрібен різний раціон”, — діляться планами у притулку. Також хочуть облаштувати ветклініку, розширити вольєри для собак, загони для худоби, побудувати повітки на сіно.
Девакі уже більше чотирьох років (фото із сторінки притулку у соцмережі)
Притулок існує на кошти, зібрані від небайдужих людей та організацій. Також Олександра і Павло вкладають у нього свої гроші. Витрати — величезні, тільки на корм потрібно декілька тисяч доларів щодня.
“Оті чотири кобили з’їдають два 20-літрові відра вівса щодня”, — каже Олександра.
Багато грошей іде на викуп тварин: наприклад, щоб урятувати від забою теля, треба викласти 6 тисяч гривень, лоша до року — 10 тисяч.
“Так, ми не врятуємо всіх. Але можемо змінити свідомість людей”, — розмірковує Олександра.
І наводить приклад. Коли адміністраторкою притулку стала місцева мешканка Наталя, вона з часом віддала сюди всіх своїх курей та індиків. Сказала, що вже не зможе їх їсти. “Для нас ці тварини — друзі, а не їжа”, — каже Олександра.
Читайте також про те, яких помилок найчастіше допускаються у сім'ях після розлучення.
