Глобальна політика Дональда Трампа, що характеризується агресивним підходом і руйнуванням традиційних альянсів, змушує авторитарні режими зближуватися. Цей процес веде до формування нового постамериканського світового порядку, кажуть експерти.
— Останній саміт ШОС і парад у Пекіні показали поступове зміщення від американської однополярності до багатополярності світу, де Китай і його партнери формують альтернативний центр сили, — каже Богдан Попов, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”. — Пекін пропонує бачення нового світового порядку, і воно аж ніяк не абстрактне. Це бачення грунтується на конкретних економічних і політичних процесах, які вже сьогодні підважують ефективність західної стратегії стримування.
Ключовим елементом цієї трансформації є енергетика. Індія, яка до 2022 року купувала лише 1 — 2% російської нафти, сьогодні щодня імпортує близько 1,5 мільйона барелів з РФ — це 40% її потреб і майже 1,5% глобального ринку. А Китай — ще 1,3 мільйона барелів. Тобто на ці країни припадає понад дві третини російського морського експорту. Насправді Індія та Китай рятують бюджет Кремля. Щодня лише індійські закупівлі забезпечують Москві 100 — 120 мільйонів доларів.
— Китай справді посилює свою геополітичну вагу. І йдеться про протистояння не лише США, а й всьому західному світу, — вважає Станіслав Желіховський, кандидат політичних наук, експерт-міжнародник. — Тому для Заходу головне — не допустити такого розвитку подій, котрий би призвів до зміни світопорядку. Для Пекіну тепер важливо перетягнути на свій бік якомога більше країн. Передовсім мова про Росію, КНДР. Маю сумнів, що до них приєднається Індія, котра все ще прагне бути містком між Сходом і Заходом. Розвиток ситуації залежатиме від того, скільки держав підтримуватиме той чи той полюс.
— Уже можемо говорити навіть про початок нової холодної війни — між США і Китаєм, яка загрожує перерости у глобальну війну, — каже Ігор Чаленко, голова Центру аналізу і стратегій. — Поки що у цьому протистоянні автократій і демократій західний світ програє. Нагадаю, що Сі Цзіньпін не перший посадовець, котрий говорить про новий світопорядок. Так, у договорі про всеосяжне стратегічне партнерство між Росією і КНДР, котрий був підписаний у червні минулого року, також йдеться про те, що країни планують побудувати “новий справедливий світопорядок”.
— США можуть якось завадити таким діям?
● Б. Попов:
— Правду кажучи, на цьому тлі політика адміністрації Дональда Трампа видається контрпродуктивною. Замість негайного запровадження вторинних санкцій проти покупців російської нафти Вашингтон обмежився тарифами на індійський експорт у США. Результат протилежний очікуваному: Делі не послабило співпрацю з Москвою, навпаки — пішло на демонстративне зближення з Китаєм, використовуючи ШОС і БРІКС як майданчики для консолідації антизахідного табору. Європа ж, попри власні спроби знизити цінову стелю на російську нафту до 47,60 долара, залишається заручницею американських рішень і не поспішає з жорсткими вторинними санкціями. Як результат, бачимо парадокс: санкції, що мали обмежити Москву, створюють передумови для зближення Індії та Китаю — двох традиційних суперників. На саміті ШОС лідери Сі та Моді вперше за десятиліття публічно проголосили, що вони партнери, а не конкуренти. В енергетиці, фінансах і технологіях формується спільна платформа: розрахунки у національних валютах, обхід доларової системи, інтеграція виробничих ланцюгів. Це і є реальний фундамент нового світового порядку, який Пекін пропонує світу.
— Якщо новий світовий порядок таки сформується, то що чекає на Україну?
● Б. Попов:
— З одного боку, ми опинилися в епіцентрі глобальної дуелі між Заходом і Антизаходом. Сьогодні антизахідний табір видається більш консолідованим і рішучим. Це означає, що єдиний шанс Заходу не програти стратегічно — продемонструвати таку саму єдність і рішучість у підтримці України. Не половинчасті заходи, а жорсткий економічний тиск на Москву та її партнерів: повний пакет вторинних санкцій, ембарго на нафтопродукти, тиск на перевізників і страховиків.
З другого боку, у новій архітектурі європейської безпеки Україна стає не буфером, а центральним союзником НАТО. Якщо ЄС після завершення війни продовжить інвестувати в нашу армію та оборонно-промисловий комплекс, сформується новий баланс сил: українська армія зможе стати гарантом безпеки не лише для себе, а й для всієї Європи. Це найкраща відповідь на виклик “постамериканського світу” — сильна, об’єднана Європа з Україною як опорним військовим стовпом.
● С. Желіховський:
— Ми опинилися в доволі непростій ситуації. Головне — не допустити, щоб коштом України сторони зводили порахунки між собою. Адже Китай сприймає російсько-українську війну як намагання РФ протистояти західному світу. Зрозуміло, наше місце у новому світопорядку визначатимуть за результатами війни.
