“Уже тричі викликали бригаду “швидкої” й поліцію, та за 40 хвилин ніхто не приїхав”, — кажуть люди, які зібралися посеред вулиці навколо непритомного чоловіка. Зрештою медики приїхали, поспішили до непритомного. Та під час огляду пацієнт став розмахувати ногами й руками, лаятися. “Знову п’яний”, — зітхнули лікарі...
На такі виклики бригадам екстреної допомоги доводиться виїжджати доволі часто. Ігнорувати їх не можуть, бо не відомо, чи людина в нетверезому стані, а чи справді потребує допомоги через, приміром, інсульт чи інфаркт.
Фельдшерка Рита Барзило вже 24 роки працює у “швидкій” у Запоріжжі. Каже, останніми роками разюче побільшало викликів до непритомних у громадських місцях, які насправді просто п’яні. Найгірше, каже жінка, що бригада медиків втрачає дорогоцінний час, який може бути життєво важливим для пацієнтів, які справді потребують допомоги. Крім того, робота з п’яними — доволі небезпечна для лікарів.
“Якось нас викликали до непритомного чоловіка років 40, — розповідає фельдшерка. — Я схилилась, аби його оглянути. Від чоловіка тхнуло спиртним. Він розплющив очі, став розмахувати кулаками і поцілив мені в щелепу. Удар був такий сильний, що я впала”.
Я схилилась, аби його оглянути. Від чоловіка тхнуло спиртним. Він розплющив очі, став розмахувати кулаками і поцілив мені в щелепу.
“На виклики до людей, що лежать непритомні у громадському місці, маємо виїжджати першочергово, — пояснює фельдшер Андрій Голод, який вже 24 роки працює на підстанції №1 Львівського обласного центру екстреної медичної допомоги і медицини катастроф. — Та 80 відсотків таких викликів стосується п’яних. І лише 20 — пацієнтів, які знепритомніли на вулиці через серцевий напад, гіпоглікемічну кому, інсульт...”
За словами Андрія Голода, один виїзд може забрати півтори години. Спершу треба оглянути пацієнта. Якщо на його голові є подряпина чи садно, у наркологічному відділенні пацієнта не приймуть без консультації нейрохірурга.
“Тож ми веземо таку людину до лікарні, де їй роблять рентген, комп’ютерну томографію, черговий лікар готує висновок, і лише після цього веземо до наркологічної клініки, — каже фельдшер. — Шкода витрачати так багато часу, бо за півтори години можна виїхати на два виклики й надати невідкладну допомогу тим, хто її справді дуже потребує”.
Іноді перехожі, побачивши непритомну людину, викликають “швидку” і йдуть з місця події, а медикам доводиться витрачати час на пошуки пацієнта. Буває, що бригада приїжджає на такий виклик, а поряд з непритомним стоять поліцейські. Тоді медики приводять до тями пацієнта. “Поліцейські ж кажуть, що бояться чіпати людину — раптом у неї інсульт, — розповідає Андрій Голод. — Але ж вони проходять підготовку з надання домедичної допомоги...”
Світлана Білецька, яка 20 років працює медсестрою на “швидкій”, розповідає: іноді, аби не втрачати часу, медики дістають з кишені нетверезого мобільник і повідомляють когось з рідних про ситуацію. Буває, що навіть відвозять за вказаною адресою, бо покинути безпомічну людину на вулиці не можуть.
“Раніше таких пацієнтів міліція везла у витверезник. І цю практику вартувало б повернути. Але з умовою — за перебування у витверезнику, як і за виклик бригади екстреної меддопомоги, нетверезий має заплатити. Тоді, може, п’яних на вулицях поменшало б”, — зауважує лікар київського Центру медичної допомоги та медицини катастроф із 20-річним стажем роботи Сергій Рум’янцев.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, яким може бути покоління, народжене від батьків, що зазнали чималого стресу в буремний 2020 рік
