П’ять років тому, у квітні, розпочалася війна Росії проти України. Про перші дні на фронті розповідають безпосередні учасники бойових дій на Донбасі, які потрапили на фронт у 2014 році.
Дмитро Лозовський, військовослужбовець НГУ:
“Ми були добровольчим батальйоном. До того багато з нас в армії взагалі не служили. Два тижні підготовки – і ми вже під Слов’янськом, захопленим сепаратистами. Вчилися воювати по ходу справи. Два місяці стояли на найближчому до міста блок-посту.
Пам’ятаю, як вночі почала наступ російська техніка. Наш блок-пост не наважились атакувати, бо ми мали чим відбитись. Пішли на інший. Там були і двохсоті, і трьохсоті. Двохсотих до нас вивезли. Хлопці лежали в спеку на асфальті...
До того багато з нас в армії взагалі не служили.
Уже перед звільненням міста мене послали на позицію на висоту. Тоді ворог почав шалений обстріл, міст підірвав, щоби ми не могли через нього на штурм піти. Пам'ятаю, сиджу, обійнявши свій АГС, в окопчику і думаю: “Що ж це далі буде?”. А тут смс-ка на телефон приходить: інтернет мені пропонують підключити! Ну хоч мобільний оператор про мене не забув" (усміхається).
Павло Черніков, “Сусід”, військовослужбовець ЗСУ:
“Пам’ятаю, як сиділи після бою, курили. Цигарка через присмак пороху була солодкою. Ото куримо ці солодкі цигарки, дивимось одне на одного і усміхаємось. Радіємо. Живі. Хто був на війні, той присмак тих солодких цигарок довіку не забуде – так само, як і друзів, які були поруч”.
Назар, “Шеф”, військовослужбовець ЗСУ:
“Ми тримали оборону на 32-му блок-посту. Давали сепаратистам добрячого прочухана. На цьому блок-посту загинув мій товариш Андрій. Ми тоді в оточенні були. Бойовики запропонували здатися. Ми не збирались цього роботи. Втримались, а потім вийшли з оточення з гідністю, зі зброєю та технікою...
Давали сепаратистам добрячого прочухана.
А ще пам’ятаю екіпаж танка з 24-ї бригади, який йшов до нас на прорив. Їх кинули в лоб, багато техніки спалили, а цей танчик до нас таки прорвався. Я їм ще махнув рукою: “Заїжджайте в посадку”. А танкіст: “Ні, ми далі їдемо”. І той танчик рушив просто на блокпост сепарів. Розніс там усе, вистріляв весь боєкомплект, траками їх давив. А потім їх підбили. Спершу казали, що хлопці ті згоріли, а потім почув, що ні, встигли вистрибнути з палаючої машини і потрапили в полон. Опісля їх наші обміняли. Сподіваюся, що це так, і вони живі. Бойові хлопці”.
Ігор Бездух, військовослужбовець ЗСУ:
“Пригадую, коли тільки прийшли на полігон, всі поводилися надзвичайно виховано. Зверталися через прошу-перепрошую. Для тих, хто пам'ятав строкову службу, це було дивно. Але ми розуміли, що разом підемо в бій, тож ставлення було якесь дуже турботливе, братське. Такі стосунки були і на війні, і після демобілізації”.
Перші успіхи української армії
Олег Жданов, колишній офіцер оперативного управління Генерального штабу:
"Організація і початок контр наступальної операції першого періоду війни були доволі успішними. Ми просувалися вперед і звільняли один за одним населенні пункти. З такими темпами наступу ми могли до річниці Незалежності України вийти на державний кордон. Та наприкінці червня наступ зупинили через перемир’я.
Утім бойовики перемир’я не дотрималися, для наших військ це мало трагічні наслідки. Збити темп наступу для військ - це найгірше. А коли відновили атаку, батальйонно-тактичні групи Росії були вже на нашій території".
Олексій Арестович, військовий експерт:
"У 2014-2015 роках ми фактично розвалену армію змогли не просто відновити, але й відбити безліч нападів.
У липні-серпні 2014 року був наступ на "ЛНР/ДНР". З точки зору військового мистецтва, це була майже бездоганна операція: були різноманітні удари і комплексні дії на напрямках, що сходяться, були і оточення, і подвійні оточення, і артилерійські удари... Армія бойовиків тоді нічого такого ж рівня не змогла показати. І це при тому, що ми до цього взагалі не воювали”.
Дізнайтеся також про можливість загострення на фронті напередодні другого туру виборів.
