Двоє айдарівців — 48-річна Людмила та 52-річний Ігор Козуб — нещодавно поєднали свої долі в містечку Українка на Київщині. А кохання їхнє спалахнуло в 2014-му, на фронті.
“Я виховую п’ятьох дітей, старшому 28 років, а наймолодший ходить до шостого класу. Крім того, маю вже вісім онуків. Коли почалась війна, вирішила піти служити. Саме тоді формувався батальйон “Айдар”, і мене взяли добровольцем, — пригадує Людмила Козуб. — Та з релігійних переконань зброю до рук взяти не могла. Тож у розташуванні батальйону на Луганщині займалась господарськими справами, була психологом. Там, на фронті, і познайомилась з майбутнім чоловіком”.
Ігор служив разом з братом, був снайпером. Жінка, яка з 2011 року — вдова, каже, що спершу ніхто навіть і не думав про якісь почуття.
“А десь через вісім місяців після знайомства ми стали тісно спілкуватись, у нас було багато спільних тем, а головне, що об’єднувало — віра в Бога, — каже Людмила. — Ігор розповів про те, що має сина, була й дружина, але стосунки не склались. Я розповіла йому про свою велику родину. Між нами спалахнула іскра. Ще раніше Ігор пропонував побратись, але я відповіла, що подумаю. Невдовзі ми демобілізувались, я поїхала до родини на Чернігівщину, Ігор — на рідну Київщину”.
Попри відстань, закохані продовжували спілкуватись, зустрічались у столиці. “Після фронту я служила капеланом протестантської церкви при Міноборони. Тим часом Ігор в рідному селі Стайки взявся зводити храм, — пригадує Людмила. — У грудні під час розмови коханий сказав, що пора носити спільне прізвище. Я отримала благословення батьків, погодилась і занесла заяву у рацс”.
Для церемонії шлюбу Людмила одягнула синю вишиту сукню, яку подарували подруги-капелани. Чоловік був у чорно-червоній вишиванці.
“Син мого чоловіка з дружиною розстеляли наш весільний рушник. Під час розпису нам зв’язували хустинкою руки, ми обмінялись обітницями, обручками, випили шампанське та станцювали вальс”, — додає пані Людмила. Тепер подружжя Козубів мешкає у селі Стайки в орендованому будинку. Людмила служить старшиною за контрактом у Генштабі ЗСУ, Ігор завершує будівництво храму, де вони невдовзі мріють обвінчатись.
“Мене тішить, що в чоловіка гарні стосунки з моїми дітьми та онуками. Він турботливий, вірний, порядний та патріот України”, — додає Людмила Козуб.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також репортаж з Москалівки, де живуть справжні бандерівці
