Україна не просунеться у переговорах щодо членства в Євросоюзі, якщо не вирішить “Волинського питання”. Такі заяви дедалі частіше озвучують урядовці Польщі — країни, яка головуватиме в ЄС у першій половині наступного року.
“Україна не буде членом Європейського Союзу без згоди Польщі. Україна має відповідати стандартам, а їх багато. Це не лише питання торгових, прикордонних, правових та економічних стандартів. Це також питання культурних і політичних стандартів”, — наголосив прем’єр Дональд Туск, коментуючи тему історичних суперечностей між Києвом та Варшавою. “Я знаю, що ця правда не чорно-біла, що поляки не ангели, а українці не лиходії, — зазначив він. — Але ексгумація і достовірна оцінка того, що сталося під час Другої світової війни та після неї, — це необхідні елементи для встановлення хороших польсько-українських відносин”.
Водночас заступник міністра закордонних справ Польщі Владислав Теофіл Бартошевський заявив: “Першим розділом перемовин щодо вступу України до ЄС буде верховенство права та правосуддя. У межах цього розділу, безумовно, вирішуватиметься питання проведення ексгумації. Якщо ця глава не буде закрита, Україна не зробить жодного кроку вперед у наступних розділах”.
Схоже попередження зробив і міністр оборони Польщі, голова Польської селянської партії Владислав Косіняк-Камиш: “Україна не вступить до Європейського Союзу, якщо не вирішить питання Волині. Навіть якщо країни — члени ЄС дадуть згоду на членство України, то Польська селянська партія, яка входить до урядової коаліції, буде проти, якщо не буде проведено ексгумацію та вшановано пам’ять жертв”.
Натомість президент Анджей Дуда заявив: “Якщо хтось говорить, що збирається заблокувати вступ України до ЄС, то він вписується у політику Володимира Путіна”. А ексглава МЗС Польщі Яцек Чапутович узагалі звинуватив польський уряд у намірах створити конфлікт з Україною замість того, аби розблокувати ексгумацію останків польських жертв Волинської трагедії. Чапутович переконаний, що польське головування в ЄС у першій половині наступного року буде присвячене шантажу України. Що ж відбувається? Чому Київ не дає дозволу на ексгумацію? І чи можуть історичні суперечності стати каменем спотикання на нашому шляху до Євросоюзу?
— На початку 1990-х уряди Польщі та України підписали угоду про те, що ми вшановуємо могили поляків на території України, а поляки вшановують могили українців на території Польщі (йдеться про Угоду про збереження місць пам’яті та поховання жертв війни та політичних репресій від 1994 року. — Авт.), — пояснює член комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики, співголова групи з міжпарламентських зв’язків із Республікою Польща Микола Княжицький. — А у 2000-х лідери обох держав пристали на формулу примирення “пробачаємо та просимо пробачення”. За цією формулою ми співіснували з поляками: українці вшановували могили загиблих поляків, поляки вшановували могили загиблих українців.
Але все змінилося після того, як до влади у Польщі прийшла партія “Право і справедливість”. Тоді Сейм проголосував за визнання подій на Волині у 1943 — 1945 роках геноцидом, почали з’являтися розмови про кількість жертв трагедії й фільми на кшталт стрічки “Волинь”, які накручували польське суспільство нашим спільним складним минулим. На території Польщі почали знищувати пам’ятники на українських могилах. Один із них — пам’ятник воїнам УПА, які загинули в бою з НКВС, тобто з росіянами, встановлений на горі Монастир (поблизу села Верхрата Підкарпатського воєводства. — Авт.).
Польська сторона на прохання української відновила монумент, але відмовилася вказувати прізвища українців, які загинули, хоч до того на меморіальній плиті прізвища були. Зник і підпис “Полягли за вільну Україну”. Після цього ми сказали, що угода про вшанування пам’яті не виконується. Це була широка угода, а не угода про ексгумацію.
— Чи можна сподіватися на те, що Україна піде назустріч полякам і дозволить ексгумацію останків жертв Волинської трагедії?
— Вимагати ексгумацію можна тільки після того, як виявлено якісь місця поховання, — наголошує історик, член комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики Володимир В’ятрович. — Поки що вимоги поляків не оперті на жодні результати пошуків. Тому мені здається, що мета поляків — не перепоховати й гідно вшанувати когось із загиблих, а робити довкола історичного минулого черговий політичний скандал.
І це вже не тільки моя думка. Такої ж думки ексміністр закордонних справ Польщі Яцек Чапутович, який сказав, що Польща насправді не зацікавлена в ексгумації, а намагається подавати це питання як невирішуване для того, щоб збирати якісь політичні дивіденди. Як влучно висловився пан Чапутович, суть гри не в тому, щоб зловити зайчика, а в тому, щоби гнатися за ним.
Понад те, претензії поляків поєднуються із заявами про нібито 100 тисяч убитих поляків. Ця цифра ні на що не опирається. До слова, значна частина поляків, які справді загинули в роки польсько-українського конфлікту, гідно похована на українській землі, і ці цвинтарі доглядають українські громади. Заяви про те, що нібито польські кістки валяються десь “по полях, ровах та криницях Волині та Галичини”, не мають нічого спільного з реальністю. Жодних прикладів таких місць автори цих заяв не наводять.
● М. Княжицький:
— Ексгумацію як таку ніхто в Україні ніколи не забороняв. Інститут національної пам’яті повідомив: якщо будуть прохання про ексгумацію, то українська сторона готова їх розглянути й брати участь у цьому процесі. Бо що означає “ексгумація”? Треба знати, де можуть бути останки жертв, віднайти їх і гідно поховати. Очевидно, жоден християнин не може проти цього виступати й українська сторона проти цього не виступає.
Ми кажемо: “Ну о’кей, проводьте ексгумацію”. А поляки: “Ні, ви її дозвольте”. Таке враження, що ніхто не збирається ексгумацію проводити, просто хочуть про неї поговорити. А коли ми нагадуємо про наші могили, які варто було б упорядкувати, хоча би з поваги до історії, то реакції жодної. Треба пам’ятати, що тоді, на жаль, від рук українців загинули десятки тисяч поляків, а від рук поляків загинули десятки тисяч українців. І це була велика трагедія.
— Як вважаєте, чи вдасться тут дійти згоди з поляками?
● М. Княжицький:
— Треба залишити опрацювання історичних питань історикам, шанувати одне одного й думати про майбутнє. Це було би правильно. На жаль, тема Волинської трагедії стала розмінною картою у польській політиці, бо Польща живе від виборів до виборів. Спершу були вибори парламентські, потім — до Європарламенту, місцеві, тепер будуть президентські. І кожна політсила намагається зібрати собі капітал на темі, яка була розкручена, так би мовити, попередньою владою. Тому вони весь час говорять про ексгумацію.
— Український інститут національної пам’яті вже звернувся до уряду з проханням виділити мільйон гривень на пошукові роботи в рамках ексгумації жертв Волинської трагедії, — зауважує ексміністр закордонних справ Володимир Огризко. — Ми готові до історичного діалогу. Сподіваємося і на розуміння польської сторони. Оптимізму тут додає остання заява президента Польщі, який закликав не прив’язувати історичні питання до вступу України в ЄС.
— Чи може бути таке, що поляків, які погрожують заблокувати наш вступ до ЄС, турбують не історичні питання, а щось інше, що залишається за кадром?
● В. В’ятрович:
— Так, думаю, поляки насправді переймаються проблемою заходження на ринок ЄС української аграрної продукції. Однією з ключових політичних сил, яка розхитує тему ексгумації, є Польська селянська партія — вона обстоює інтереси своїх виробників, які, вочевидь, не зацікавлені в тому, щоб українська продукція потрапила на європейський ринок. Але подавати проблему в суто ринковому форматі — це не так патріотично, як говорити про нібито боротьбу за пам’ять своїх предків.
● М. Княжицький:
— Тему Волинської трагедії педалює й ультраправа польська партія “Конфедерація”, яка робить усе, що вигідно Росії. Інші партії не хочуть ділитися з нею електоратом, тому теж порушують цю тему. Мені це нагадує ситуацію з українським зерном, коли поляки говорили, що воно зіпсоване, отруєне, технічне, що його продають на території Польщі, хоч 95% його йшло транзитом через Польщу, і через це нам блокували кордони.
Є поляки, які нас підтримують, а є такі, які не зацікавлені в нашому приєднанні до ЄС, бо отримують величезні дотації від Євросоюзу. Може статися так, що вони ці дотації втратять, бо на них претендуватиме Україна. Адже фінансування надають тим країнам, бюджет яких менший, ніж в інших державах ЄС, щоб підтримувати спільний рівень життя.
— То чи можуть поляки заблокувати наш вступ до Євросоюзу?
● М. Княжицький:
— Так, можуть. Свого часу Греція блокувала вступ до ЄС Північної Македонії, вимагаючи, щоб Македонія не називалася Македонією. Сторони знайшли компроміс у тому, що Македонія називатиметься Північною Македонією, бо греки вважають, що Македонія — їхній регіон, а не окрема країна.
Така сама ситуація може бути в нас з поляками. Якщо поляки вимагатимуть демонтувати по всій Україні пам’ятники Бандері й Шухевичу, прибрати назви вулиць, які мають імена цих українських героїв, то очевидно, що це важко буде реалізувати. Бо це історична пам’ять народу. Українці сприймають цих провідників не як тих, хто знищував поляків, а передусім як тих, хто боровся з радянською владою і віддав своє життя у цій боротьбі.
Тут усе залежить від того, наскільки ефективно ми пояснюватимемо ситуацію польському суспільству й співпрацюватимемо з польською владою та владою інших європейських країн. Думаю, ні в нас, ні у поляків немає іншого виходу, як шукати порозуміння.
● В. Огризко:
— Немає нічого такого, про що не можна домовитися. Усі країни, які вступали до ЄС, проходили через етап перемовин щодо можливостей торгівлі, квот тощо, і ми його пройдемо. Важливо, щоб тут була політична воля і не було упередженості. Бо якщо мати на меті заблокувати щось, то тут особливого розуму не треба.
Думаю, нам вдасться знайти порозуміння. Історичне минуле не може бути тією темою, яка може заблокувати вступ України до ЄС. Урешті-решт, треба дивитися на ситуацію ширше й розуміти, що коли ми виступаємо з поляками спільним фронтом, то перемагаємо нашого головного ворога — Московію. Якщо ж чубимося, перемагає Московія. Це вже неодноразово доводила історія.
