У житті популярного автора цього літа сталося дві важливі події. Одна професійна — вийшла його нова книжка, друга приватна — він став батьком (уперше!). Ми вирішили привітати Андрія Любку та поговорити про все докладніше...
— Знаю, що ти не гаяв часу на карантині й написав новий роман, який назвав “Мур”. Яким настроєм чи тональністю він пронизаний?
— Це смішний, викличний, подекуди навіть провокаційний роман. Уже сама назва підштовхує до іронії, адже він називається “малий український роман” (“мур” — це вже скорочення). Поки всі писали великі романи, я написав малий: це таке собі глузування над тим, що в нас уже десятиліттями актуальне питання “де ж наш великий роман?”...
Під час карантину мені хотілося порозважатися, от я й дав собі повну свободу. Головний герой твору — молодий поет, який прокидається після кількаденної пиятики й вирішує змінити своє життя, а для цього одружитися. Втім, тій шляхетній мрії перешкоджає група гуцульських зловмисників, які спустилися з гір, щоб відшукати вкрадену трембіту. Сподіваюся, читачам буде не тільки смішно, а й цікаво.
— Можеш сказати відверто: успіху кого з українських колег ти по-білому заздриш? I був би не проти приміряти лавровий вінок цієї людини...
— Оце несподіване питання! Якщо я назву Тараса Шевченка, то це буде дотепно чи банально? Якщо ж усерйоз, то я, як ви кажете, “по-білому” заздрю стилістичній довершеності в творах Юрія Андруховича, почуттю гумору в текстах Сашка Бойченка, сюжетній вигадливості Юрія Винничука. З мого покоління мені імпонує працездатність і цілеспрямованість Макса Кідрука.
— Раніше ти досить часто їздив у письменницькі резиденції за кордон. Цікаво, де працюється продуктивніше — вдома чи за кордоном? Чи це в останню чергу залежить від місця?
— Працюється добре тоді, коли в голові маєш готовий план. Свого часу я прожив місяць у резиденції в Граці, але нічого путнього не написав, бо на той час моя ідея ще не викристалізувалася. Тому щодня сідав писати, щось клацав на клавіатурі, а потім стирав.
Хоча й справді за кордоном працювати легше, бодай тому, що там не маєш повсякденних обов’язків, а телефон твій вимкнений. Удома ж раз на рік номер доводиться змінювати, бо починають надзвонювати все частіше. У мене іноді враження, що я — якась “гаряча лінія”, а не відлюдькуватий письменник...
У мене іноді враження, що я — якась “гаряча лінія”, а не відлюдькуватий письменник.
— До речі, під час перебування за кордоном ти часто оновлюєш гардероб? I взагалі, чи належиш до шопоголіків?
— Оце точно ні. Я ненавиджу ходити й вибирати речі, це для мене трата часу. Оновлюю гардероб рідко й зазвичай це відбувається, коли бачу знижки. Найчастіше купую щось у великих торгових центрах за кордоном, бо там можна знайти штани за 7 євро чи сорочку за 5. У мене взагалі не так багато різного одягу, бо я проти “хламу” вдома, і прив’язуюся до речей — наприклад, якщо ношу, то одні джинси, а всі інші припадають пилом у шафі...
— У серпні твоєму шлюбові виповнилось три роки. Що ти можеш відповісти своєму французькому колезі Фредеріку Бегбеде, який стверджував, що кохання живе лише три роки?
— Що шлюб живе довше. Насправді, це тільки три роки шлюбу, а стосункам нашим уже більше. Можливо, Бегбеде має рацію в тому, що кожні декілька років почуття, стосунки оновлюються, змінюються, починається якийсь новий етап, але це не означає, що помирає попередній. Мабуть, за ці роки в нас стало менше безтурботності чи навіть романтичності, зате тепер більше довіри, взаємної підтримки й розуміння з пів слова. Я б це описав не фразою Бегбеде, а назвою старого чеського фільму: “Дякую за кожний новий ранок”.
— Андрію, цього літа ти став батьком. Як тобі в новому статусі? Ночами тепер віршів, мабуть, не напишеш...
— Тепер ночами не лише віршів не напишеш, а й не поспиш нормально. Але нічого, це дуже щасливий період, дитина вчить нас з дружиною по-новому радіти життю, кожній миті. І я вже став думати над написанням якихось дитячих віршиків, пісеньок. А через декілька років хотів би видати дитячу пригодницьку книжку — в співавторстві зі своєю донькою Уляною. Це буде класно: вона ще в школу не піде, а вже матиме книжку зі своїм іменем на обкладинці. (Усміхається).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з актором Віктором Ждановим
